Перекладачку звинувачують в обмані, а суддя сміється з її слів про знання десяти мов

Зайцев беззвучно розтуляв рота, наче викинута на берег риба. Колеги дивилися приголомшено й з відразою: у науковому світі плагіат уважали непростимим гріхом.

— Переклад мені передав колега, — пробурмотів він. — Про інтернет-сервіс я нічого не знав. Гадав, що матеріал є суспільним надбанням.

— Досить! — Лейла Карим підвелася; різкість її голосу різала слух. — Професоре Зайцев, перевіряти походження кожного використаного матеріалу — азбучне правило наукової роботи.

— Якщо обвинувачення підтвердиться, університет буде зобов’язаний провести офіційне розслідування, — суворо додав Клаус Вебер.

— Дотримуйтеся порядку! — Бондар ударив молотком. — Приставе Гончар, негайно доставте сюди комп’ютер із речових доказів.

Оксана чекала нерухомо. Обличчя залишалося спокійним, хоча серце калатало. Чотири роки минуло відтоді, як вона побачила свою працю під чужим прізвищем; стільки ж вона чекала справедливості. Їй і на думку не спадало, що коло замкнеться саме так.

Гончар повернувся з ноутбуком у захисному пакеті. Судовий технік увімкнув його, і Ірина під наглядом суду відкрила файли, які назвала Оксана. В архіві знайшлося все: ранні версії перекладу, позначені датами шестирічної давнини, докладні нотатки з поясненням кожного перекладацького рішення, листування з анонімним замовником. Потім на екрані з’явилася остаточна версія. Вона збігалася до останнього слова з текстом, який Зайцев опублікував у своїй статті.

Бондар сам переглядав документи, дедалі більше похмурніючи. Нарешті відірвався від екрана.

— Професоре, раджу вам без зволікань звернутися до профспілки: вам знадобиться юридична допомога. — Він подивився на дев’ятьох експертів, що залишилися. — Хтось іще сумнівається в мовних знаннях пані Савчук?

Усі дев’ятеро один за одним похитали головами. Лейла Карим підвелася.

— Ваша честь, я оцінюю володіння мовами двадцять років. Такого рівня, як сьогодні, мені бачити не доводилося. Ця дівчина живе в мовах, які знає. До такої глибини розуміння більшості науковців ще прагнути й прагнути. І досягла вона цього без коштів і привілеїв — наполегливістю та любов’ю до навчання.

Її слова відлунням прокотилися залою. Суддя провів долонею по обличчю й відкинувся у кріслі; уперше за десятиліття він мав цілковито розгублений вигляд.

— Пане Лісовський, вам є що додати?

Прокурор підводився повільно. Він уже розумів, що програв.

— Ваша честь, двоє з трьох заявників відкликали скарги. Обидва визнали, що дали неправдиві свідчення під тиском своїх компаній. З огляду на це та сьогоднішні обставини обвинувачення просить… просить зняти з підсудної всі обвинувачення.

Гул наростав, перетворюючись на рев. Бондар раз у раз стукав молотком.

— Тихіше! У залі має бути порядок!

Коли шум ущух, суддя довго дивився на Оксану. Такого виразу в його очах раніше не було.

— Пані Савчук, прошу вибачення, — заговорив він незвично м’яко. — Вибачитися перед вами мають і суд, і я особисто. Упередження завадили мені судити безсторонньо. Я вважав, що виняткові здібності неодмінно мають бути підтверджені установами. Ви показали, наскільки талант може бути ширшим за ці рамки. — Він витримав паузу, наче вимовити наступне було фізично важко. — З вас знято всі обвинувачення. Переслідування припинено. Комп’ютер та інші особисті речі негайно повернути вам. — Останній удар молотка. — Справу закрито.

Зала вибухнула оплесками. Ірина обійняла Оксану, й обидві заплакали. Репортери кинулися до виходів передавати новину, а професори оточили виправдану перекладачку. Одні просили вибачення за недовіру, інші пропонували роботу й академічні можливості. Ще недавно вони прийшли перевіряти дівчину, яку вважали самозванкою, а тепер розмовляли з нею як із визнаною фахівчинею.

Оксана думала лише про те, що її нарешті почули. Усе життя її здібності недооцінювали, а тепер світ почув її голос — одинадцятьма мовами.

Скрегіт дверей ізолятора, що відчинилися, здався їй небесною музикою. Після днів, що розтягнулися у вічність, вона вийшла назовні вільною. Пообіднє сонце змусило її примружитися. Її виправдали; справедливість восторжествувала.

Та замість уявної тиші назустріч ринули десятки журналістів, наче хвилі на морський берег. Спалахи, мікрофони та голоси, що перекрикували один одного, змішалися в хаосі.

— Пані Савчук, що ви зараз відчуваєте?

— Збираєтеся судитися з Бондарем?

— Що скажете про професора Зайцева?

— Ви справді знаєте одинадцять мов?