Яна схопилася так різко, як тільки дозволяли кайданки, і вдарила Богдана зчепленими руками по обличчю. Стілець смикнувся по підлозі, чоловік застогнав і спробував затулитися плечем. Оперативники кинулися до них, але кількох митей розгубленості вистачило, щоб накопичена ненависть вирвалася назовні.
— Ти мене використав! — кричала Яна. — Обіцяв, що я стану господинею, а сам заздалегідь зробив із мене винну. І машина, і рахунки, і тепер увесь цей вантаж оформлені так, щоб відповідала я!
Богдан, остаточно втративши самовладання, штовхнув її ногою з-під столу.
— Замовкни! — загорлав він у відповідь. — Ти сама щодня вимагала, щоб я швидше позбувся Оксани. Тобі були потрібні її гроші, кабінет і дім. Якби ти не підганяла мене, нічого цього не сталося б!
Працівники розвели їх у різні боки й притиснули до стільців. Однак фізично зупинити потік звинувачень виявилося важче. Яна називала Богдана боягузом і перелічувала обіцянки, якими він утримував її поруч. Богдан відповідав, що саме вона наполягала на швидкому усуненні дружини й мріяла розпоряджатися чужими активами.
Їхні слова записувалися. На столі працював диктофон, а присутні фіксували кожну суттєву деталь. У намаганні завдати одне одному якнайбільшої шкоди спільники підтверджували зв’язок, обізнаність із планом, фінансовий інтерес і спільну підготовку. Те, що вони ще недавно збиралися заперечувати, тепер вилітало у формі взаємних проклять.
Оксана спостерігала за цією сценою з утомленим полегшенням. Майже десять років її праці могли зникнути через людину, якій вона колись довірила управління. Але їй не довелося вигадувати звинувачення чи підсилювати вже зібрані докази: Богдан і Яна самі розкривали слідчим те, що намагалися приховати. Їхній союз тримався на вигоді й розвалився тієї миті, коли кожному знадобилося рятувати лише себе.
У їхній взаємній люті не залишилося й сліду тієї злагодженості, з якою вони діяли біля валізи. Кілька годин тому Яна стежила за залою, довіряючи Богданові завершити підставу, а він покладався на її мовчання. Тепер кожен згадував лише обіцянки іншого й намагався довести, що був веденим, а не організатором. Оксана виразно бачила різницю між їхнім зв’язком і тією довірою, яку колись пропонувала чоловікові: там, де все будувалося на чужих грошах і спільній зраді, вірність зникла за першої ж небезпеки.
Нарешті обох розсадили досить далеко, а слідчий зажадав припинити крики. Яна й далі схлипувала, Богдан важко дихав і дивився в підлогу. Оксана закрила теку, прибрала решту паперів у сумочку й поправила хустку. Усе, заради чого вона залишалася в кімнаті, було зроблено.
Слідчий повідомив, що її показань, відеозаписів і переданих документів досить для арешту Богдана й Яни, тож Оксана може бути вільна. Він подякував їй за співпрацю й попередив, що матеріали фінансової перевірки офіційно долучать до справи.
Вона підвелася й підійшла до чоловіка. Богдан сидів згорбившись, ніби за кілька годин постарів на роки. Обличчя після удару почервоніло, руки тремтіли, але тепер у ньому не залишилося ні колишньої впевненості, ні надії розчулити дружину.
Оксана нахилилася до його вуха, щоб наступні слова почув лише він.
— Я обіцяла тобі спокійне й гідне життя, — промовила вона. — Ти сам проміняв його на брехню й бруд. Тепер вважай камеру тією довгою відпусткою, яку обрав для себе.
Богдан заплющив очі. Його охопило велике тремтіння, але Оксана вже випросталася. На Яну вона більше не глянула. З високо піднятою головою жінка вийшла з задушливої кімнати й залишила за зачиненими дверима двох людей, які й далі звинувачували одне одного навіть після цілковитої поразки…
