Життя без прикрасУ його голосі я чула і тривогу за мене, і злість на себе через неспроможність мене захистити. Він же не бачив ні виписок, ні листів, які були в мене. Спостерігав за тим, що відбувалося, і самотужки дійшов того самого висновку. Тепер ризикував роботою заради майже незнайомої дівчини, за плечима якої, як йому здавалося, було всього дев’ять класів.
— Максиме Вікторовичу, дякую. Я вам щиро вдячна, — сказала я, не відводячи очей. — Тільки за мене не хвилюйтеся. Я знаю, що роблю. У мене є план.
Несміливість зникла з мого голосу; вперше з ним говорила я сама, без удавання. Максим нічого не відповів, але погляд його змінився. Я кивнула й спустилася сходами. Озирнувшись на наступному прольоті, побачила його біля поручнів: він і далі дивився мені вслід.
Після обіду я знайшла Михайла Петровича в котельні. Сидячи на перевернутому ящику, він порався з трубою. Я запропонувала допомогти й простягнула йому ключ.
— Не кидаєш ти мене, доню, — сказав він з утомленою усмішкою. — Молода ж, а все по котельнях тиняєшся.
— Мені приємно допомагати людині, яка чесно працює.
Він поклав ключ, витер ганчір’ям руки.
— Чесно… Відвик я тут від цього слова. — Михайло Петрович помовчав. — Максим про твої папери розповів.
У його погляді був батьківський страх за доньку.
— У тебе ще все життя попереду, — провадив Михайло Петрович. — Навіщо тобі губити його через цю контору? Їдь, збирайся просто зараз. А я спробую з документами розібратися. До Оксани Романівни сходжу, поговорю.
Роботу в нього могли відібрати будь-якого дня, і все ж він збирався за мене заступитися. Максим учинив так само. Серед тутешньої гнилизни в цих двох збереглася совість.
— Дякую, Михайле Петровичу. Але їхати я не буду. Дочекайтеся понеділка — тоді все проясниться.
Пояснень я не дала. З його обличчя було видно, що мої слова залишилися для нього незрозумілими.
Увечері я зв’язалася з Володимиром Григоровичем. Моя довіра до цих двох уже не потребувала душевних доводів, проте в понеділок я мала спиратися на перевірені відомості.
— Обох перевірили, — повідомив Коваленко. — Грошей їм не переказували, під сумнівними документами їхніх підписів теж немає. Савчук за два роки подав понад тридцять службових записок із проханнями про ремонт. Ткач відхилив кожну. А Дорошенко ще пів року тому писав на гарячу лінію холдингу. Лист був анонімний: працівник «Вербової пристані» повідомляв, що клієнтські передоплати зникають у невідомому напрямку. Автор — він.
Я заплющила очі. Отже, Максим іще тоді намагався достукатися до холдингу. Без підтримки, сам, ризикуючи втратити все. Тепер перевірка підтвердила те, у чому я й так майже не сумнівалася.
У понеділок відповідати за скоєне мали четверо: Левицька, Ткач, Коваль і Руднєв. Дорошенко й Савчук залишаться відновлювати комплекс. Четверо і двоє — це співвідношення я запам’ятала.
Пізнього недільного вечора я вийшла до озера. Вітер шумів у соснах, від води тягло вогкістю. На протилежному березі світилися корпуси «Вербової пристані»: половина номерів стояла порожня, зате підсвічування сяяло, як у дорогому готелі. Завтра все мало змінитися.
— Володимире Григоровичу, ми готові? — запитала я, набравши його номер.
— Усе підготовлено, — відповів він спокійним діловим голосом. — Слідчий з оперативниками прибудуть до корпусу до першої. Ви пред’являєте докази, після цього ми заходимо. Затримуємо чотирьох.
— Добре. Про Максима й Михайла Петровича пам’ятаєте?
— Пам’ятаю.
Не можна було дозволити решті до понеділка переказати гроші й утекти. Цю можливість ми вже перекрили: холдинг затримав транш на реконструкцію під приводом технічних причин. Квитки, які втікачі оплатили з рахунку компанії, мали скасувати тієї ж ночі. Ще трохи подивившись на вогні, я пішла назад.
У понеділок уранці я прийшла у звичному зім’ятому костюмі. Адміністративний корпус зустрів мене нервовим пожвавленням, а з відділу продажів долинув гучний голос Оксани Романівни.
— Завтра відлітаю за кордон, на місяць. На цей час у вас нова директорка. І щоб без мене ніхто не надумав розслаблятися!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.