Життя без прикрасУ скриньці Коваля швидко знайшовся довгий ланцюжок листування на чотирьох: Левицька, Ткач, Коваль, Руднєв. Я рухалася назад по листах, читаючи один за одним.
Оксана Романівна запитувала: «Кандидатку на посаду знайшли?» Відповідь Миколи Степановича: «Знайшов. З освіти — дев’ять класів, рідних і зв’язків немає. Підписує все не дивлячись, жодних ризиків».
Ткач написав: «Отже, коли все закриється, питання будуть до неї. Нехай хоч до пенсії розбирається».
Позавчора Руднєв повідомив: «Папери на банкрутство готові. Подаємо відразу після траншу». А вчора ввечері Левицька розпорядилася: «Транш на реконструкцію надійде з дня на день. Щойно пройде, переказуйте, і ми на вихід».
Я довго не відривалася від екрана. Людину вони використовували, як одноразові рукавички: узяв, зробив свою справу, викинув. Увесь план був переді мною, від початку до кінця, і викладали його самі учасники.
Зберігши весь ланцюжок, я надіслала його Коваленку з повідомленням: «Уся схема їхніми власними словами. Учасників четверо: Левицька, Ткач, Коваль, Руднєв».
За кілька хвилин він відповів: «Достатньо. Вранці піду до слідчого. Де затримуватимемо?» Я написала: «У понеділок, на співбесіді. Там вони будуть упевнені у своїй перемозі».
Я вийшла з пошти, потім із системи й підвелася. Терпіти залишалося недовго. Уявивши їхні самовдоволені обличчя тієї миті, коли відкриється, хто весь цей час сидів перед ними, я відчула щось схоже на задоволення.
Наступного ранку Коваль викликав мене до кімнати для переговорів одразу після мого приходу. Там був Ткач; на столі поруч із відкритим ноутбуком лежала моя флешка.
— Сідай. День у нас сьогодні особливий, — оголосив Микола Степанович з удаваною урочистістю, присуваючи стілець.
— Заява до податкової про те, що ти директорка, — пояснив Ткач, повертаючи до мене ноутбук. — Заповнили все. Залишилося підтвердити.
— А що тут написано? Складно якось… — Я вдала, що намагаюся розібратися в рядках.
— Нічого тобі розбирати не треба, — роздратовано зітхнув Коваль. — Натисни, і все. Твій підпис — тобі натискати. Такий порядок.
Порядок. Флешка й пароль давно були в них, надіслати все вони могли самостійно. Але їм потрібно було, щоб останній крок зробила я. Тоді слідчому можна буде заявити: директорка підписувала власноруч.
Я подивилася на екран. Замислюватися надовго було не можна, інакше вони помітять щось недобре. Взяла мишку, дозволивши пальцям злегка тремтіти для переконливості, ввела пароль і натиснула «підписати й надіслати». З’явилася зелена галочка.
— Молодець. — Ткач повернув ноутбук назад, перевірив результат. — Надіслано.
— Вітаю з директорством! — Коваль поплескав мене по плечу з неприємною усмішкою. — Тепер ти важлива людина.
Обидва тріумфували: дурне дівчисько підписало все, що йому дали, і шлях до втечі, як їм здавалося, був відкритий.
— Дякую. Я старатимуся, — сказала я, опускаючи очі.
Вони так і не зрозуміли, що щойно зробили. Надіслана заява спиралася на вже відкликану довіреність. Замість пастки для мене в них вийшов іще один доказ проти самих себе.
За дверима кімнати для переговорів я написала Коваленку: «Заяву надіслали. Для них сумнівів немає: директоркою стала я». Відповідь була короткою: «Прийняв. Передаю слідчому».
Я сховала телефон. Вони бачили в мені пішака, якого пересувають дошкою, хоча партію вела я. Їхні нинішні веселощі мали обернутися для них тим більшою гіркотою.
В обід, коли я проходила критою галереєю між корпусами, з-за повороту показався Максим. Він ішов швидко, але, помітивши мене, зупинився й озирнувся. За вікнами залишався занедбаний парк: мокре листя на зарослих доріжках, альтанки з облупленою фарбою.
— Олександро, приділіть мені хвилину, — попросив він упівголоса.
Розмову він продовжив уже на порожніх пожежних сходах. Провівши мене туди, Максим причинив двері й тривожно подивився мені в обличчя.
— Скажіть, це правда щодо призначення? Руднєв наказ готує, у бухгалтерії тільки про це й говорять. Ви погодилися стати директоркою, підписали документи?
— Так… Мені пояснили, що треба дотриматися формальності, — відповіла я з розгубленим виглядом.
Максим на мить заплющив очі й похитав головою.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.