Життя без прикрасЗі столу переді мною перекочували чотири запечатані пляшки води.
— Чотири пляшки, — сказала вона єхидно, обвівши рукою тих, хто сидів за столом, і себе. — А нас шестеро. Запропонуй, як поділити порівну.
Розливати по склянках, заморожувати й пиляти, самій залишатися без води — хоч яку відповідь запропонуй, правильною її не визнають. Їй потрібно було принизити мене й затерти неприємне враження від сказаного про гроші.
Несміливу стажерку я більше вдавати не збиралася. Усі ці дні я терпіла, мовчала, усміхалася, а вони вирішили, що відсутність диплома дає їм право без кінця топтати людину. Я оглянула шістьох: Левицьку, Ткача, Коваля, Руднєва, потім Максима й Михайла Петровича в кінці столу.
— Ну ж бо, недоуко, рахувати не вмієш? — тріумфувала Оксана Романівна. — Зізнайся: «Я дурепа, навчіть мене».
— Нічого ділити не доведеться.
На мить вони розгубилися, потім Микола Степанович пирхнув.
— Навіть питання до неї не дійшло. Нетяма та й годі.
— Не доведеться? — Левицька похитала головою. — Отже, з тестом ти не впоралася.
— Я все зрозуміла, — перебила я, дістаючи телефон. — Спочатку потрібно визначити, скільки людей тут залишиться. — Я по черзі подивилася на чотирьох. — Сьогодні затримають чотирьох, і це будете ви: Оксано Романівно, Павле Антоновичу, Миколо Степановичу, Сергію Даниловичу. Підозра в розкраданні коштів компанії. Заберуть просто з переговорної кімнати.
Стало чути, як за вікном шумлять сосни.
— Залишаться Максим Вікторович і Михайло Петрович, — продовжила я. — Вони до розкрадань непричетні. А між двома ці пляшки розподіляються без труднощів: кожному по дві.
— Що? — вихопилося в Левицької.
Вона дивилася на мене так, наче найпростіший підрахунок виявився їй не під силу: четверо підуть, двоє залишаться.
— Ти хто така?! Що ти верзеш? — Ткач першим оговтався, схопившись із багряним обличчям.
— Охороно! Приберіть цю ненормальну! — заверещала Оксана Романівна й жбурнула в мене папери, що лежали на столі.
Не обертаючись, я під’єднала телефон до настінного екрана, призначеного для презентацій. Замість вистави, на якій вони збиралися мене висміяти, почалося пред’явлення доказів. Першою з’явилася таблиця.
— Три фірми майже три роки щомісяця отримували від «Вербової пристані» однакові суми. Результатів консультацій немає: ні звітів, ні інших документів. Першою керує Ніна Олексіївна Гончар — ваша мати, Оксано Романівно. На чолі другої стоїть ваша дружина — Олена Мельник, Павле Антоновичу. Третьої — Віктор Кравець, двоюрідний брат Миколи Степановича.
Я змінила зображення.
— Тут дах східного корпусу, — продовжила я. — Справжні покрівельники отримали один мільйон двісті тисяч за латки. За цей самий дах невідомій фірмі перерахували ще чотири з половиною мільйони. З басейном, вікнами й оздобленням номерів чинили так само. На всіх актах розписався фінансовий директор.
На побілілому обличчі Левицької виразно проступили рум’яна; очей від екрана вона не відводила. Ткач безсило опустився на стілець, утративши дар мови. Микола Степанович так і завмер стоячи.
— Звідки в тебе це? — тремтячим голосом вигукнув Руднєв. — Як дісталася? Там усюди паролі!
— Паролі? — Я всміхнулася. — Павло Антонович свій приклеїв під клавіатурою.
Ткач затулив обличчя долонею. Наступними на екрані з’явилися листи, виведені великим шрифтом. Спочатку запитання Левицької: «Кандидатку на посаду знайшли?» Потім відповідь Коваля: «Знайшов. З освіти — дев’ять класів, рідних і зв’язків немає. Підписує все не дивлячись, жодних ризиків».
Далі йшли слова Ткача: «Отже, коли все закриється, питання будуть до неї. Хай хоч до пенсії розбирається». І розпорядження Оксани Романівни: «Транш на реконструкцію надійде з дня на день. Щойно пройде, переказуйте, і ми на вихід».
Левицька придушено скрикнула й відступила від столу. Заперечити власним листам, що величезними літерами висіли на стіні, було нічого. Максим і Михайло Петрович теж мовчали, дивлячись на екран. Лише тепер вони повною мірою побачили те, що роками відбувалося тут.
— Тепер відрекомендуюся, — сказала я, підводячись. — Олександра Бондар. Внутрішній аудит холдингу. Перевіряємо вас уже місяць.
— Аудит… — ледь чутно повторила Левицька.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.