Життя без прикрасГалина пирхнула.
— Сад-бо непоганий. Занедбала я його з цим артритом.
Першого вечора розмова майже не клеїлася. Розкладаючи одяг у вільній спальні, Оксана помітила, що одна розетка іскрить.
— У неї нічого не вмикайте, — застерегла Галина від дверей.
— А раніше полагодити було нікому?
— Нікому.
— Завтра запрошу електрика.
— Гроші зайві?
— Після пожежі дорожче обійдеться.
Майстер дістався через два дні. Слідом привезли замовлені Оксаною дрова; розхитану сходинку вона поправила, а краном у ванній зайнявся викликаний сантехнік. Галина підозріливо стежила за клопотами.
— Надовго облаштовуєтеся?
— Я ж будинок купила. Через тиждень їхати було б дивно.
— Купують і на перепродаж.
— У мене поки такого наміру немає.
— А потім?
— До «потім» ще дожити треба.
Вранці Оксану розбудив брязкіт каструль: на кухні Галина варила кашу.
— Я можу собі приготувати.
— Готуй, цю я й сама доїм.
— У вас будь-яка розмова така?
— А яка тобі потрібна?
— Без команд хоча б.
— Це не наказ, це характер.
Оксана усміхнулася, дістаючи чашку. Згодом за сараєм вона знайшла похилену лавку й стежку, що заросла аж до самої яблуні. Поки прибирала сухе гілля, з вікна за нею стежила Галина.
— Гляди не надірвися! — долинуло крізь кватирку.
— Яблуні шкода?
— Не так обрізаєш.
— Покажіть, якщо знаєте. Виходьте.
Галина з’явилася в калошах. Довго вказувала, що зрізати, що залишити. До обіду втомилися обидві; сперечатися не перестали, але колишньої неприязні в суперечках уже не було.
До сільської крамниці Оксана завітала, коли настав четвертий день. Щойно вона наблизилася до прилавка, дві жінки біля холодильника урвали розмову. Продавчиня прочитала прізвище на картці.
— Мельник… Це ви та сама?
— Яка?
— Та ні, прізвище наче чула, — зніяковіла продавчиня.
На вулиці за спиною Оксани сказали:
— Начебто з колонії приїхала.
Вона пішла далі, не озираючись.
Увечері перед нею з’явилася тарілка картоплі, яку поставила Галина.
— Поголос уже пішов.
— Швидко ж.
— Село. Тут у когось кішка чхне — до обіду пів вулиці знає діагноз.
— А ви не боїтеся зі мною залишатися?
— Убивати мене надумала?
— Ні.
— Будинок у мене відбирати пізно: він уже твій. Чого ж мені лякатися?
Уперше Оксана відчула, що в цьому домі можна не виправдовувати кожен свій крок.
Тиждень потому Галина побачила в її гаманці старий знімок. Усміхнена дівчина притискала до грудей польові квіти.
— Твоя донька?
— Моя.
— Де вона зараз?
Оксана захлопнула гаманець.
— Її немає. Загинула.
Замість звичних співчуттів Галина запитала:
— У якому віці?
— У двадцять.
— Давно це?
— Не так давно.
Галина зникла в спальні. За кілька хвилин принесла фотографію чоловіка у військовій формі, на вигляд років тридцяти.
— Ігорко мій. Єдиний син. Він теж загинув.
Галина кивнула. Вони залишилися сидіти одна навпроти одної, і мовчання вперше не вимагало, щоб його порушили.
— Коли Аліни не стало, робота майже замінила мені дім, — усе-таки сказала Оксана. — Варто було зупинитися — починала думати.
— Рятувала робота?
— Ні.
— І мене не рятувала.
На цьому розмова того вечора закінчилася.
Потім Оксана помітила, що, йдучи до сусідки, Галина більше не замикає спальню. Сама вона почала привозити з міста ліки, про купівлю яких та вічно забувала. Іноді ввечері вмикали старий фільм і сперечалися, який дивитися.
Через два тижні Галина поцікавилася роботою.
— Знайшлося щось?
— Поки тимчасово. Із закупівлями одному підприємцеві допомагаю.
— За гроші?
— Так, платить.
— Ну й добре.
Одного разу згасло світло. На кухні запалили свічку; Галина перебирала в мисці сушені яблука.
— Оксанко, за що тебе посадили?
Оксана відповіла не відразу.
— Чому питаєте?
— Ми разом живемо. Хочу знати, з ким.
— А якщо відповім, що ні за що?
— Не повірю.
— Отже, так?
— «Ні за що» — не причина. А за чужі справи сісти можна. От і розкажи, як було.
Такої відповіді Оксана не очікувала. Заговорила повільно.
— Я ще до знайомства з Вадимом заснувала компанію. Виготовляли товари для дому, постачали крамницям, гуртовикам. Вадим — мій колишній чоловік — пізніше долучився до справи, взяв на себе комерційну частину. Фінансами завідувала Людмила, сестра.
— Рідна сестра?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.