Оксана вийшла з пологового будинку із сином, але в машині для неї не залишилося місця — там уже сиділа рідня свекрухи

Та справжня катастрофа вибухнула, коли тітка виклала в мережу фотографії своєї новонародженої онуки. Там було все: дизайнерські пелюшки, вілли, квіти й осяйні усмішки. Світлана Аркадіївна тоді мало не відкусила собі язика від заздрощів. Вона не спала три доби, строчачи уїдливий коментар під чужими фото, а потім викликала Романа на серйозну розмову.

Так у житті Оксани з’явився проєкт «Спадкоємець на зло Європі». Чоловік раптом запалав бажанням стати батьком. Він дарував квіти, говорив гарні слова, обіцяв золоті гори. Оксана, втомлена від його вічних віртуальних тусовок, повірила, що дитина змінить Романа, приземлить його, змусить думати про справжню сім’ю, а не про кількість лайків.

Вона зрозуміла свою помилку на третьому місяці вагітності, коли випадково почула телефонну розмову чоловіка. Роман палко розписував матері, як вони влаштують грандіозну виписку, як утруть носа європейській рідні й які контракти він зможе отримати, рекламуючи дитячі товари на своїй сторінці. Дитина для них була не людиною, вона була реквізитом.

Інша впала б у відчай. Та Оксана мала характер, викуваний із титану й здорового глузду. Вона не стала влаштовувати істерик, а почала діяти: таємні рахунки, куди відкладалася частина її зарплати, регулярні консультації щодо поділу майна, прискіпливий збір доказів того, що всі борги Роман брав винятково на свої особисті божевільні забаганки, а не на потреби сім’ї.

Вона вирішила довести цей театр абсурду до кінця, щоб вийти з нього без найменших втрат. Лише заради власного спокою під час вагітності вона мовчки спостерігала, як Роман купує візочок за ціною вживаного автомобіля, влазячи в черговий борг. Вона кивала, коли свекруха тягла до дому тонни мережив і рюшів, що більше пасували лялькам, ніж малюкові.

І ось цей день настав. Оксана підхопила конверт із малюком, який безтурботно спав, геть не цікавлячись амбіціями своїх родичів, і повільно пішла коридором. Вона відчувала втому. Ноги трохи гули, але розум був ясним і гострим, мов скальпель.

У холі на першому поверсі коїлося справжнє безумство. Роман, затягнутий у костюм-трійку, стояв у позі мислителя, спираючись на масивну колону. Навколо нього кружляв чоловік із величезною камерою, вихоплюючи найкращі ракурси.