Вона опустила очі.
— Бо я бачу у вас людину, а не титул.
Він зробив крок ближче.
— А якщо ця людина захоче бути поруч не лише як пацієнт?
Ірина завмерла. Вітер ворушив її волосся, зорі відбивалися в його очах.
— Не треба, — прошепотіла вона. — Це неправильно.
— Але ви відчуваєте те саме.
— Я відчуваю… — Вона глибоко вдихнула. — Я відчуваю, що між лікаркою й пацієнтом має бути межа.
— Іноді межі існують лише для того, щоб одного дня їх переступили.
Він простягнув руку, але вона відступила.
— Не зараз, Каріме.
Він кивнув. У його погляді не було образи — лише ніжність і розуміння.
— Добре. Але знайте: ви повернули мені не лише життя. Ви повернули мені серце.
Коли Ірина повернулася до своїх покоїв, руки в неї тремтіли. Вона сіла біля вікна й закрила обличчя долонями.
«Господи, що я роблю?» — подумала вона.
Але відразу ж згадала його очі, його голос, його слова. І всередині стало тепло. Це не був спалах пристрасті. Не бажання. Це було тихе кохання, народжене з болю, довіри й вдячності.
Тим часом в іншому кінці палацу Надір, брат шейха, спостерігав із вікна. Він бачив, як Карім та Ірина вийшли із саду, як він ледь торкнувся її плеча, як вона збентежилася. Його губи стиснулися.
— Отже, ось хто зцілив брата, — промовив він холодно. — Жінка.
Він зачинив вікно. Погляд став жорстким.
— Цього не можна допустити. Якщо рада дізнається, вони вирішать, що він утратив контроль. А отже, місце глави роду перейде до мене.
Наступного ранку Ірина відчула: щось змінилося. Шейх був спокійний, але очі Лейли тривожно блищали.
— Докторе, — прошепотіла вона. — Бережіть себе.
— Що сталося?
— Вас обговорюють. Кажуть, між вами й господарем є щось більше.
Ірина зблідла.
— Це неправда.
— Тут правда не така важлива, як видимість.
Ірина стиснула долоні.
— Я не дозволю, щоб через мене він знову страждав.
Лейла кивнула.
— Тоді тримайте серце при собі, докторе. У цьому палаці за почуття платять дорого.
Тієї ночі Ірина не спала. За стіною шепотів вітер, і їй здавалося, що він повторює: «Бережи його. І себе».
Вона знала: буря близько. Але відступити вже не могла. За час лікування шейх став для неї не просто пацієнтом. Він став тим, заради кого можна ризикнути всім.
Ранок почався з тривоги, яку неможливо було пояснити. Ірина прокинулася раніше, ніж звичайно. Серце билося надто швидко, ніби заздалегідь відчуло біду. У палаці стояла незвична тиша. Навіть фонтани дзюрчали глухіше.
Коли вона увійшла до кабінету, Лейла чекала біля дверей.
— Докторе, рада вимагає вас. Терміново.
— Рада? — Ірина завмерла. — Чому?
— Не знаю. Радники прибули вночі. Надір серед них.
Ім’я брата шейха пролунало, як удар. Усередині в Ірини все похололо.
Рада засідала у великій залі з колонами з білого мармуру. На підвищенні сидів шейх Карім — похмурий, зібраний, напружений. Поруч стояв Надір в ідеально випрасуваному костюмі, з хижим блиском в очах.
Коли Ірина увійшла, усі погляди повернулися до неї.
— Доктор Ірина, — почав один зі старших радників, — проти вас надійшла скарга.
— Скарга? На що?
— Вас звинувачують у порушенні медичного протоколу й у неприпустимій близькості з його високістю.
Залою прокотився шепіт. Ірина зблідла.
— Це брехня.
— У нас є свідок, — втрутився Надір. — Один з охоронців бачив, як ви проводили вечори з моїм братом наодинці, без дозволу.
— Це були терапевтичні сеанси, — спалахнула Ірина. — Усе відбувалося в межах лікування.
— Терапії? — Надір усміхнувся. — Чи чогось іншого?
Карім різко підвівся.
— Досить.
Зала миттєво стихла. Його голос був глухий, але сильний…
