Життя без прикрасОлексій рефлекторно сіпнувся до свого телефона, схопив його, увімкнув екран, прочитав. Тиша на кухні була відчутною на дотик. Було чути, як на вулиці просигналила машина, як за стіною забубонів телевізор у сусідів, як Барсик хрумтить сухим кормом у своїй мисці.
— Ірино, ти не так зрозуміла. — Його голос зірвався на вереск. Він схопився зі стільця. — Це мама написала. Я тут до чого? Це її фантазії. Я ж нічого такого.
— Паспорт у черевик теж мама запхала телепатично?
Він розтулив рота, стулив, знову розтулив. Логіка в його голові явно будувалася з тирси й соломи. І зараз цей картковий будиночок стрімко розлітався на шмаття.
— Це я просто злякався, що ти квапишся. Для нас старався, щоб довіра була.
Ірина розстебнула сумку, дістала цупку теку, витягла новенький, ще пахучий фарбою та воском договір купівлі-продажу із синьою печаткою. Вона підняла руку й з розмаху гепнула документом об стільницю. Ляскіт вийшов гучний, як постріл у тирі.
— Я купила квартиру вранці, одразу після того, як ти пострибав прогрівати машину, — промовила, карбуючи кожне слово. — Я єдина власниця. А тепер уважно слухай мене, інвесторе-невдахо. Весілля не буде. Завтра я йду до ресторану й забираю свій аванс за бенкет. Обручку можеш здати в ломбард. А зараз ти збираєш свої манатки.
Олексій дивився на договір. Його очі ладні були вилізти з орбіт. Зіниці розширилися. Усвідомлення того, що п’ятимільйонний куш пронісся повз його ніс просто в бетонну стіну, нарешті дійшло до його звивин.
— Ти… ти мене обдурила? — заревів він. Обличчя знову стало буряковим. — Ти пішла за моєю спиною й підписала? Та ти… ти меркантильна! — Він схопив телефон і тремтячими пальцями почав тицяти в екран. — Мамо! — загорлав він, мабуть, забувши вимкнути гучний зв’язок.
Із динаміка тут-таки пролунав бадьорий, геть не схожий на голос умирущої бас Тамари Василівни.
— Олексійку, спить оця твоя? Вийшло?
— Вона все купила. Вона мене кинула. Вранці купила папірці! — істерив Олексій, тупаючи ногою.
Із динаміка долинув свистячий вдих. Тамара Василівна явно вдавилася повітрям.
— Як купила? А ти куди дивився, бовдуре царя небесного? Я кому інструкції писала?
Ірина ступила вперед. Вона нахилилася до самого мікрофона телефона, який Олексій тримав у витягнутій руці.
— Добрий день, Тамаро Василівно, — єлейним, нудотно-солодким голосом промовила Ірина. — Проблеми із серцем відпустили? Ну й чудовенько. Зустрічайте синочка-кошичка назад у материнському гнізді на довічне утримання. Він же у вас такий турботливий, купуватиме вам продукти пів зими, якщо на роботу влаштується, звісно.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.