Життя без прикрасАле не встигла Ірина взяти до рук ручку, як важкі дубові двері кабінету розчахнулися з такою силою, що вдарилися об обмежувач. Олексій влетів до приміщення так, наче його переслідувала зграя голодних собак. Волосся скуйовджене, куртка нарозхрист, очі шалені.
— Стійте! — заверещав він, тицяючи пальцем у бік столу. — Не підписуйте.
Нотаріус, поважна пані середнього віку з брошкою у вигляді сови, повільно опустила окуляри на кінчик носа.
— Молодий чоловіче, ви помилилися дверима. Театральний гурток на два квартали нижче.
— Я її наречений. — Олексій підлетів до Ірини, схопив її за плече. Пальці боляче вп’ялися. — Ірино, мамі зле.
Усередині в Ірини нічого не здригнулося. Вона чудово знала Тамару Василівну. Жінка мала здоров’я ломового коня, апетит екскаватора й енергію невеликого ядерного реактора. Серцеві напади в неї траплялися винятково за графіком: коли син збирався їхати з Іриною у відпустку до моря, а не копати картоплю на дачі. Або коли Ірина відмовлялася дарувати свекрусі на ювілей путівку до санаторію, віддаючи перевагу набору посуду.
— Що сталося? — рівним тоном поцікавилася Ірина, обережно, але наполегливо скидаючи його руку з плеча.
— Швидка в неї. Серце, задихається. — Олексій потряс перед її носом телефоном. Екран був темний. — Їдьмо негайно. Вона просить тебе приїхати. Хоче попрощатися.
Продавці квартири перезирнулися, явно ніяковіючи через чужу драму. Дідок почухав сиву брову.
— Ой, яке ж лихо! — пробурмотіла його дружина. — Дитино, ви їдьте, ми почекаємо.
Ірина дістала свій телефон із кишені, набрала номер.
— Швидка? Будинок вісім, квартира сорок. Так. Серцевий напад. Ви виклик приймали? Ні? Тоді записуйте. Вік — п’ятдесят вісім. Ні, я не на місці. Мені щойно повідомили. Виїжджайте якнайшвидше.
Вона завершила виклик і подивилася на нареченого.
— Я викликала швидку. Їдьмо.
Обличчя Олексія видовжилося, ставши схожим на перестиглу диню. Очі забігали.
— Навіщо? Навіщо ти викликала? Там уже є лікарі. У неї сусідка медик.
— Ти ж сказав, швидка в неї. — Ірина підняла ідеальну, власноруч набиту брову. — Зайва бригада не завадить. Раптом сусідка не дає ради з прощанням.
Олексій заметушився, почав тицяти у свій телефон, відходячи в куток кабінету. За хвилину він повернувся до столу, удавано витираючи чоло.
— Відпустило начебто. Ух, сусідка укол зробила. Мама заснула.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.