Життя без прикрас— Громадяни, ми тут угоди з нерухомістю оформлюємо, а не бразильські серіали знімаємо. Ви підписуєте чи я приймаю наступних?
— Не підписуй! — Олексій знову пішов в атаку, спершись на стіл обома руками. — Вона цю квартиру за спільні гроші купує. Я пів зими продукти купував, комуналку двічі оплачував. Це спільно нажите майно. Хоч ми ще не одружені. Я вимагаю виділити мені частку за законом.
Продавець-дідок крекнув:
— Слухай, хлопче, якщо я своїй бабі по хліб сходив, мені тепер пів кухні відпиляти накажеш?
— А ви не лізьте, — огризнувся Олексій. — Це наші сімейні справи. Ірино, я не дозволю тобі мене обікрасти. Або частка, або ми переносимо угоду на час після весілля.
Ірина подивилася на нотаріуса. Жінка-сова дивилася на Ірину у відповідь важким поглядом професіонала, який на своєму віку побачив не одного такого клоуна. Але правило є правило. Якщо одна зі сторін угоди перебуває під тиском або є конфлікт, нотаріус має право відмовити в реєстрації, щоб уникнути судів. Ірина миттєво прорахувала ризики. Сперечатися з ним зараз — означає зірвати підписання. Квартира мрії з ідеальним плануванням і вікнами у двір просто вислизне з рук. Вона повільно видихнула, опустила плечі, надала обличчю м’якого, покірного виразу, очі наповнилися удаваним каяттям.
— Олексійку, — тихо сказала вона, — ти маєш рацію.
Він затнувся на півслові. Його рот залишився прочиненим.
— Справді? — недовірливо запитав він.
— Звісно, я просто перенервувалася. Це такі великі гроші. Давай і справді почекаємо. — Вона повернулася до продавців і нотаріуса. — Пробачте нам, будь ласка. Мій наречений має рацію. Ми повинні все обговорити. Можна перенести підписання на сьогоднішній вечір, десь на шосту? Ми вдома заспокоїмося, поговоримо й приїдемо. Якщо не приїдемо, завдаток залишається у продавців. Усе чесно.
Дідок невдоволено щось пробурчав, нотаріус кивнула.
— Будь ласка, о шостій годині чекаю на вас або не на вас. Запис залишу.
Олексій розквітнув. Його плечі розправилися. Він переможно оглянув кабінет і ніжно пригорнув Ірину за талію.
— Ось. Оце моя розумна дівчинка. Ходімо додому, я тобі чаю заварю, і мамі треба зателефонувати, потішити, що в нас усе добре.
Вони вийшли в коридор. Ірина зупинилася біля кулера з водою.
— Іди до машини, грій, прогрівай, — лагідно сказала вона. — Я тільки води поп’ю, у горлі пересохло від нервів. Зараз вийду.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.