Життя без прикрасВін цьомкнув її в щоку, від чого Ірину мало не пересмикнуло, і підстрибом помчав до виходу. Спина його випромінювала самовдоволення.
Ірина дочекалася, поки грюкнуть вхідні двері, почекала ще рівно десять секунд, а потім розвернулася, кинула пластиковий стаканчик у смітник і швидким кроком повернулася до кабінету нотаріуса.
— Нікуди не розходьтеся. Угода відбудеться зараз.
— А ми нікуди й не розходилися, — незворушно повідомила нотаріус, підсуваючи до неї папери. — Ручка там само, де ви її залишили.
Продавці одночасно всміхнулися.
— Правильно, доню, — прошепотіла бабуся-продавчиня. — Бачила я таких спритних стерв’ятників! Жени його в шию.
Ірина взяла важку синю ручку. Метал холодив пальці, але це був приємний холод, твердий, надійний. Вона залишила свій підпис на кожній сторінці, розписалася в графіку платежів, підтвердила переказ коштів із комірки. Шурхіт паперу здався їй цієї миті найкращою симфонією у світі. П’ять мільйонів перетворилися на непорушні стіни, метри й власність, особисту, недоторканну. Жоден макаронний інвестор туди своїх зубів більше не встромить. Подякувавши всім, вона забрала свій примірник документів, сховала в сумку.
Коли Ірина вийшла на вулицю, машина Олексія вже зникла з парковки. Мабуть, вирішив, що вона поїхала автобусом, або просто не захотів чекати. Тим краще. Їй треба було заїхати на роботу, перенести записи двох клієнток і забрати свій робочий кейс із пігментами. Завтра вона збиралася переїжджати.
На орендовану квартиру Ірина повернулася тільки після обіду. У передпокої стояла тиша, яку порушувало лише розмірене сопіння. Пахло смаженою цибулею. Хтось із сусідів готував обід. Барсик вистрибнув із ванної, потерся об ноги Ірини, вигнув спину.
— Привіт, бандите, — пошепки сказала вона, почухавши його за вухом.
Кіт замуркотів, як трактор на холостому ходу. Вона роздяглася й пройшла на кухню. На столі стояло брудне горнятко з-під кави й лежали крихти печива. Олексій, судячи зі звуків, дрихнув у спальні. Мабуть, перевтома від порятунку вигаданої частки у квартирі далася взнаки його незміцнілому чоловічому організмові.
Раптом тишу розітнув різкий, огидний дзвін. Телефон Олексія лежав на кухонному столі екраном донизу й вібрував, виграючи якийсь марш. Будильник. Третя година дня. Ірина скривилася. Звук бив по вухах. Вона підійшла, перевернула апарат, щоб посунути повзунок вимкнення. Телефон був без пароля. Олексій вважав, що в пари не має бути секретів, хоча сам свої листування регулярно чистив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.