Начальник звільнив головного бухгалтера після 24 років роботи, але наступного дня власник зібрав керівників філії

Вона помовчала секунду. Не вичікувала задля переконливості — справді обмірковувала відповідь.

— Так. Це я.

— Коли тоді візьметеся до роботи?

— У понеділок.

У понеділок вона прийшла на роботу. За наступні двадцять чотири роки жодного разу не пошкодувала про цей вибір.

Три податкові перевірки пройшла з нею компанія. Під час першої Микола Олексійович сам сидів у переговорній; поки інспектори вивчали папери, він нервово пив чай. Через дві години Лариса вийшла до нього.

— Перевірку закінчено. Усе добре, вони зараз ідуть.

Він лише кивнув. Але подивився так, наче вона щойно витягла його з води. Жодного слова тоді не сказав, а цей погляд Лариса пам’ятала досі.

Сім років тому довелося перевірити ще й підрядника, якого рекомендував його зять, чоловік доньки, Павло Михайлович. Микола Олексійович на той час перебрався до столиці й керував холдингом звідти. Для великого об’єкта пропонували компанію з поважною назвою й гарним сайтом.

За сайтом, однак, не знайшлося жодного справді завершеного об’єкта. Лариса запросила документи й присвятила їм два вечори. Статутний капітал становив десять тисяч, а засновник був зареєстрований за адресою масової реєстрації неподалік столиці.

Вона сама набрала особистий номер Миколи Олексійовича. До того не телефонувала на нього й потім теж не телефонувала — та розмова залишилася єдиною.

— Миколо Олексійовичу, я перевірила підрядника, якого запропонував Павло Михайлович. Боюся, доведеться повідомити вам неприємні речі.

Він відповів після довгої паузи:

— Я слухаю.

Лариса виклала те, що виявила в документах. Він не перебивав.

— Його рекомендував мій зять, — промовив він нарешті.

— Я знаю, — додав він.

Знову довелося почекати на відповідь.

— Дякую вам, Ларисо Петрівно.

До підписання контракту справа не дійшла. Про те, що після цього сталося із зятем власника, вона нічого не знала. Не запитувала: це не стосувалося її роботи.

Перш ніж закінчити ту вечірню розмову, Микола Олексійович сказав:

— Запишіть мою особисту пошту. Якщо коли-небудь справи підуть зовсім погано, звертайтеся туди.

Лариса записала адресу, вивчила її й викинула аркуш. Залишати такий запис на папері їй здавалося необачним. За всі минулі роки писати туди жодного разу не знадобилося.

Наступного дня після загальних зборів її викликав Ковальчук. Раніше в цьому кабінеті працював Володимир Григорович, який пішов на пенсію два місяці тому. Тепер важких штор не було, на столі стояв новий монітор, а на стіні — біла дошка для маркерів, списана схемами. Максим Сергійович сидів рівно, у гарному костюмі. Вигляд у нього був такий, наче сюди годилося приходити з доповіддю, а не з питаннями.

— Ларисо Петрівно, обговорімо перебудову бухгалтерського блоку.

Сісти він не запропонував. Вона сама спокійно сіла на стілець.

— Я вас слухаю, Максиме Сергійовичу.

Близько десяти хвилин він пояснював будову нової системи й майбутню автоматизацію. Частину облікових процесів холдинг збирався віддати на аутсорсинг до єдиного центру. Лариса не перебивала. З її мовчання не можна було відразу визначити, згодна вона з почутим чи ні.

— Тому нам слід почати поступово передавати ваші функції. Наступного тижня зі столиці приїжджає Дмитро Миколайович, молодий фахівець.

— Що саме ви збираєтеся передавати?

— Загалом, усе коло завдань, — він зробив широкий жест рукою.

— Максиме Сергійовичу, у мене три юридичні особи й податкова звітність за двома системами. Усі договори я супроводжую в частині фінансового контролю. Крім того, працюю з банками за трьома розрахунковими рахунками. Для передачі мені треба знати, які з цих завдань дублюються й де саме.

Він дивився на неї. Злості в погляді ще не було, але Лариса помітила застереження.

— Поки йдеться про загальну концепцію.

— Я не проти концепції. Але передачу роботи не можна організувати без конкретних завдань. Назвіть їх, і я зможу її підготувати.

Ковальчук кивнув, на цьому й закінчив розмову. Вийшовши, Лариса побачила біля кавомашини Ірину: та запитально дивилася на неї.

— Усе гаразд, — сказала вона на ходу.

Це був надто благополучний опис розмови. Але обговорювати робочі обставини посеред коридору Лариса Петрівна не звикла.