Начальник запропонував Оксані залишитися на ніч в обмін на оплату лікування доньки, але розмова продовжилася її відповіддю

Від імені Світлани у Віктора на чолі виступив піт. Пам’ять повертала події тих років.

Він завжди мав вигляд старший за свої роки. Йому ще не виповнилося шістнадцять, а дівчата вже бігали за ним. До двадцяти п’яти років він став цілком успішним бізнесменом — неабияку роль відіграли гроші, які батько вклав у сина та його справу. Для місцевих красунь Віктор був ласим шматочком. Сам же він дивився на них зверхньо, бо не міг повірити в щирість їхнього інтересу.

Світлана зустрілася йому випадково. Він виходив з офісу, вона входила, роздивляючись папірець з адресою й зовсім не дивлячись, куди йде. Зіткнення було сильним: дівчину відкинуло до дверей. Потираючи лікоть, вона звела на нього очі, сповнені болю.

— Пробачте мені, будь ласка. Я така неуважна, зі мною весь час таке трапляється.

Він збирався порадити їй бути обережнішою, але подивився в очі й потонув у них. Дівчина тим часом показала папірець.

— Ви не підкажете, де тут відділ кадрів цієї фірми?

Віктор зголосився провести: потрібна їй фірма була поверхом нижче. Світлана хвилювалася й, мабуть, тому багато говорила.

— А ви теж приходили влаштовуватися?

Він розгубився, потім вирішив трохи прибрехати. Невеличка брехня ж не злочин.

— Так. До фірми поверхом вище.

— Як вдало! Вас узяли?

— Узяли.

— Дякую, що провели. Можливо, і мені пощастить.

Вона зникла за дверима, а Віктор вийшов із будівлі й вирішив почекати. Лише через п’ятнадцять хвилин дівчина з’явилася знову, цього разу розгублена. Він одразу підійшов до неї.

— Ну що, вдалося?

— Ні. Їм досвід потрібен, а звідки він у мене? — Вона усміхнулася. — Нічого, пошукаю ще.

— Вам так потрібна робота?

— А кому вона не потрібна? У мене є дім, тітка мене любить і забезпечує. Але я вже доросла. Час і самій їй допомагати.

Вікторові незвично було чути такі слова. Його знайомі зазвичай обговорювали шуби, коштовності, у крайньому разі — модні породи собачок. Розлучатися з дівчиною не хотілося: поруч із нею можна було насолоджуватися простою людською розмовою, у якій не рахували його грошей.

— Як вас звати?

— Світлана.

Вона назвала ім’я без манірності, спокійно, і це теж здивувало його. Не було звичного «А що мені за це буде?». Чорноокий красень їй теж сподобався.