Життя без прикрасВін утупився в мене.
— Тільки мене спершу зламай. Із цього місця я не піду.
Машиніст стояв навпроти й дивився на мене.
Він то розтискав пальці, то знову стискав їх у кулаки. Я дивився на його руки й бачив: може вдарити. Тут із-за його спини вискочив виконроб.
— Ілле, чого стоїш? Бери їх попід руки, віднеси вбік! Багато вони важать!
Антоніна Георгіївна опустила ліхтар і піднесла його до обличчя машиніста. Довго розглядала знизу вгору, потім промовила:
— Романюк.
Машиніст здригнувся.
— Ілля Романюк. Ти ж син Георгія Романюка, з ливарні.
Так дитина дивиться на незнайомців, раптом почувши від них своє ім’я; таким став і його погляд на неї.
— Ви звідки мене знаєте? Звідки?
— Через ці двері я твого батька ще сорок років тому пропускала. Щоранку на чотири хвилини пізніше приходив: спершу тебе за руку в садочок на заводській вулиці відведе, потім сюди біжить. Садочок о сьомій годині відчиняли, а в нього о сьомій годині зміна. То я за шість років жодного запізнення йому не записала. Жодного.
Ілля не зводив із неї очей. Обличчя змінювалося в мене на очах, злість із нього зійшла. А Георгіївна заговорила тихіше:
— На тобі червона шапка з помпоном була, а долонькою ти за його руку чіплявся. Я тобі у віконце цукерки подавала, карамельки. Барбариски. Згадав?
— Пам’ятаю, — хрипко озвався він, і губи в нього здригнулися.
Вона кивнула назад, на двері:
— Через них батько твій двадцять п’ять років на роботу ходив. На цих трубах його руки лишилися, на турнікеті. Двері зламаєш, Іллюшо, разом із ним зламаєш. Ну, ламай. Мені сімдесят дев’ять, іти я не збираюся. Вербицький теж залишиться. От і ламай, разом із нами. А потім віднеси своїм хлопчакам зароблене. Поясни їм, що дід пишався б.
Тиша. Чулися тільки гуркіт мотора на холостому ходу та потріскування ґнота. Виконроб і далі кричав позаду, але машиніст наче не чув його. Дивився на блискучі труби турнікета.
Нарешті він повільно потягнувся до верхньої труби, поклав долоню туди, де до нього лежали тисячі долонь. Секунд десять тримав її так. Потім забрав руку, повернувся до нас спиною й пішов до машини. Заліз у кабіну. Мотор замовк.
Тепер до нас долинало крапання: вода з ковша падала на ґанок.
Виконроб метався навколо екскаватора, гатив у скло.
— Ілле! Чуєш мене? Звільнений! Ні копійки від мене не отримаєш!
Дверцята відчинилися.
— Сам ламай! — спокійно сказав Ілля й знову зачинився в кабіні.
Виконроб узявся комусь телефонувати, з усього видно — Ярошу. Але той був поза зоною досяжності: спав у санаторії за містом. Постоявши ще, виконроб сплюнув і поїхав своєю легківкою. Порожній самоскид рушив слідом. Залишився один екскаватор: помаранчевий величезний птах схилився над ґанком, наче зібрався напитися.
Ілля спустився з кабіни, підійшов до сходинок і сів біля Георгіївни. Мовчки. Вона подала йому банку з трьома картоплинами, що залишилися. Вони вже охололи. Узявши картоплину, він дістав із її кулька грубу сіль, присолив картоплю й з’їв. Потім сидів, дивлячись просто перед собою.
— Діду, а вранці чого чекати? — спитав він, так і не повернувши голови. — Іншого машиніста привезуть? Поліцію?
— О дев’ятій ранку розпорядження про знесення скасують.
— Хто ж його скасує?
— Скасують. Не скасують — приходь о десятій і ламай. Я піду з дороги, слово тобі даю.
— Ти взагалі хто такий?
— Сторож. Із понеділка.
Він хмикнув і похитав головою. Проте йти не став. До світанку ми просиділи разом, із запаленим ліхтарем між нами. Над ливарнею, на сході, небо потроху наливалося бузковим.
За зупинкою, на розі заводської вулиці, майже з третьої години ночі стояла машина без світла. Тоді я не надав їй значення. Коли наближався екскаватор, помітив краєм ока й вирішив: робітник приїхав раніше за зміну, спить за кермом. Що я помилився, з’ясувалося вже потім.
О шостій ранку, при денному світлі, Ілля підвівся, обтрусив штани й міцно, по-робітничому потиснув мені руку. До Георгіївни нахилився, обійняв за плечі — незграбно, як великий ведмідь.
— За барбариски дякую, тітко Антоніно.
Додому він вирушив пішки. Екскаватор покинув там, де заглушив.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.