Життя без прикрас— Він їй прямо сказав: «Років через десять, найімовірніше, опинитеся в кріслі колісному. Далі можливе погіршення. Зупиняти хворобу ми не вміємо, тільки затримувати її розвиток. І дітей краще не плануйте: вагітність може пришвидшити хворобу, а доглядати дитину ви, можливо, не зможете», — розповідала Галина Іванівна.
Ірина пішла з лікарні у сквер, сіла на лаву й залишалася там до вечора.
— Вона потім мені казала, що весь час про вас думала. Ви ж дванадцять років до директорської посади йшли, ось-ось мали призначити. Дітей хотіли. А вона уявляла, що через кілька років вам доведеться годувати її з ложки, возити до туалету. І ви заради неї відмовитеся від заводу, від усього. Покинути ви б не змогли — вона знала. Саме цього найбільше й боялася.
— Тому вона й написала, що йде до іншого, — сказав я.
— Вона мені так пояснювала: «Скажу правду — він і на краю світу знайде, назавжди до себе прив’яже. А про іншого напишу — зненавидить. Ненависть відпускає швидше, ніж жалість. Погорює, розсердиться й далі жити почне. Одружиться, народяться в нього здорові діти».
Картоплина залишилася в мене в руці. Поворухнутися я не міг. «Ненависть відпускає швидше, ніж жалість». Вона помилилася: мене не відпустило ні на день. За п’ятнадцять років я не одружився, дітей у мене так і не з’явилося. Ця брехня заморозила мене замість того, щоб звільнити.
Ірина обрала Лозовецьк через тітку, яка тут жила, а згодом померла. Галина Іванівна була її сусідкою й подругою. Про цей зв’язок більше ніхто не знав.
— Два перші роки вона в мене жила без реєстрації, — вела далі Галина Іванівна. — Ніде не значилася, нікуди не ходила по допомогу. Потім я вже сама по установах пішла, довідки носила: зареєструвала в себе, інвалідність оформила, пенсію, Гришині документи. Хоч би хто запитав про чоловіка. Тут самотніх матерів багато, нікому діла немає.
Про вагітність Ірина дізналася через місяць після переїзду.
— Прийшла до мене з папером із жіночої консультації, сміється й плаче водночас. Дванадцять років же нічого не виходило! І раптом вийшло, коли пішла, коли здавалося, що вже нічого не повернути. Лікарі вмовляли перервати: «Вам не можна, хвороба швидше розвиватиметься». А вона відмовилася: «Це його дитина. Тільки вона в мене від нього й залишилася. Народжу, хоч би що потім було».
Пологи почалися в червні, у грозу. Дорогу розмило, швидка з району не могла дістатися.
— Я вночі до сусіда-тракториста побігла, розбудила його. Повезли ми її до лікарні в кабіні. Двадцять кілометрів багнюки. Вона за важелі тримається, від переймів кричить, а я за руку її тримаю, вірші читаю вголос, відволікаю. О шостій ранку Гриша народився. Здоровий, крикливий, вихор на маківці. Насамперед вона на вуха подивилася. — Галина Іванівна засміялася. — Орловські. А потім плакала до самого вечора, зупинитися не могла.
— Чому ж вона тоді мені не повідомила?
Галина Іванівна довго чистила картоплю мовчки.
— Соромно було, Михайле Павловичу. Після тієї записки як до вас прийти? Сказати: «Обдурила я, немає іншого чоловіка. Ось твій син»? Вона боялася, що ви не повірите у своє батьківство. Або дитину заберете, її саму залишите. Або залишитеся з нею, та лише з жалю. Щороку збиралася листа написати. І щороку так і не наважувалася. Потім ходити перестала й вирішила: тепер уже, у візку, вам і поготів не потрібна.
Жили вони на її пенсію та Гришин заробіток. Поки слухалися пальці, Ірина брала з районної газети коректуру: ночами виправляла вдома чужі тексти. Потім і ручки втримати не змогла. Навесні не заплатили за електрику, залишилися без світла.
До Шульги мити посуд Гриша найнявся у дванадцять років. Сказав, що йому п’ятнадцять.
— Господар усе розумів, — говорила Галина Іванівна. — Та йому ж вигідно: хлопчиськові вдвічі менше платить, оформлювати не треба. А на ліки знадобилися гроші — дав наперед. Тепер цей аванс із відсотками із зарплати вираховує.
Поділіться враженням від історії
3Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Чудова історія,дякую.
Чудова історія, дякую.
Чудова історія.Хотілось би,щоб у кожної жінки був такий чоловік,який проніс своє кохання через роки.Добре,що доля звела їх саме тоді,коли жінці потрібна була підтримка міцного чоловічого плеча.Дякую автору і бажаю успіхів і натхнення у створенні нових історій