Життя без прикрасНасамперед Мирон пішов до архіву. Йому були потрібні копії накладних і журналів, які він відкладав в окрему папку. Але папка лежала не так, як він її залишав. Аркуші були перекладені, частина зникла, кілька копій виглядали заміненими. У бухгалтерії знайома працівниця сказала, що документи щодо потрібних партій забрали на додаткову перевірку за розпорядженням Руденка.
— Коли? — спитав Мирон.
— Позавчора. Сказав, що готує матеріали для комісії.
Позавчора комісія ще навіть не була офіційно скликана.
Він знайшов Оксану Григорівну між перев’язками. Вона вислухала його в дальньому кінці коридору, і обличчя її стало білим не від страху, а від того внутрішнього холоду, коли людина розуміє: найгірші підозри підтвердилися.
— У мене дещо є, — сказала вона тихо. — Я боялася говорити. Кілька місяців тому сфотографувала на телефон кілька сторінок операційного журналу. Просто щоб не думати, ніби сходжу з розуму. Там видно старі записи, номери партій, дати. Це не оригінал, я розумію. Але якщо тепер записи змінили, знімки покажуть, що раніше було інакше.
Мирон уперше за ранок відчув не полегшення, але можливість вдихнути.
— Збережіть у кількох місцях. Нікому не показуйте без мене.
— Я боюся, Мироне Андрійовичу.
— Я теж.
Вона подивилася на нього з несподіваною вдячністю за чесність.
— Але мовчати вже не можу. Особливо тепер.
Вони почали діяти обережно. Мирон склав запит на ім’я Семена Павловича: забезпечити збереження використаного шовного матеріалу після повторної обробки рани Павла Матвійовича й передати зразки на незалежну експертизу. За правилами частина витратних матеріалів мала зберігатися до остаточного знищення, і строк ще не минув. Якщо матеріал не встигли прибрати, лишався шанс довести головне.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.