Життя без прикрас— Відбій, залишаємося, — неголосно розпорядився Данило. — Федю, гайда по профнастил до райцентру, я поки розміри зніму. Олеже, поїдеш із ним. Знайди там машину вугілля й дров. Решті перевдягтися.
З рулеткою він пройшов уздовж паркану, прикинув розміри схилів даху, дістав клаптик паперу й огризком олівця почав записувати. Із сараю показався Степан Андрійович із рюкзаком на плечі. Посміювався собі в бороду: цю братію він знав. Уж якщо взялися, спробуй зупини.
До обіду Катин двір кипів будівництвом. Частину тягачів відігнали на пустир за селом, зате з райцентру вже привезли блискучий новий профнастил. На даху троє міцних чоловіків, спритно орудуючи шурупокрутами, розбирали старе покриття, знімали руберойд і трухляві дошки. Унизу викорчовували згнилі стовпи паркану. До воріт із важким гуркотом підкотив місцевий вантажний автомобіль, навантажений ущерть вугіллям і березовими дровами.
— Даниле Олексійовичу! Чоловіки! Стривайте! — Катя вибігла на ґанок, збліднувши, притиснувши руку до серця. Доводилося кричати, щоб її почули за вереском пилки. — Що ж ви робите? Я ж заплатити не зможу, у мене ні копійки!
Данило вже зняв куртку й працював у светрі. Підхопивши важкий рулон сітки на плече, він підійшов до неї.
— Без паніки, господине, — добродушно відмахнувся він. — Андрійовича ти два тижні годувала. Йому податися було нікуди, а ти від біди вберегла. Нам тепер до кінця життя з тобою не розрахуватися. Іди-но чайник постав, дай мужикам попрацювати.
Катя сіла на сходинку, сховала обличчя в долоні й знову заплакала від вдячності. А потім серед тих, хто працював, побачила людину, від якої на мить завмерло серце.
Він стояв біля стосу дров, опустивши голову, у потертій робочій куртці, й колов дрова. Ці плечі вона впізнала б серед тисячі інших. Сергійко.
Звідки він узявся, з’ясувалося лише за пару годин. Колишній чоловік тепер водив вантажівку на будівельній базі в райцентрі. Уранці туди приїхали по матеріали далекобійники й найняли його відвезти паливо до В’язолісся. Замовлення він прийняв, не знаючи, до кого їде; зрозумів тільки на знайомій вулиці. Хотів скинути вантаж біля хвіртки й мерщій забратися, але суворі замовники дали йому колун і поставили працювати разом з усіма.
Тепер він, червоний як рак, люто розколював поліна, явно не знаючи, куди подіти очі.
Скрипнули двері. Діти вийшли на ґанок, і Льоня, помітивши батька, стиснув зуби й навмисне відвернувся. Ліда пискнула, злякавшись, і сховалася за матір’ю. Наташа нерозуміюче закліпала, потягнула Катю за руку.
— Мамо, а це хто в нас дрова рубає? — дзвінко запитала вона на весь двір.
Сергійко застиг із колуном у руках. На даху стихли молотки. Водіям вистачило цього запитання: жінка сама тягне трьох дітей у ветхій хаті, а їхній товариш по керму стоїть багряний від сорому, ховаючи погляд.
Данило Олексійович повільно підійшов до нього.
— Стривай-но, — сказав він тихо. — Це твої діти? І хата твоя?
Сергійко ковтнув, дивлячись собі під ноги.
— Колишні мої…
— Колишніх дітей не буває.
Данило нависав над ним, дивлячись згори вниз.
— Ти взагалі чоловік? — запитав Данило; тепер його чув увесь двір. — Рідні діти під дірявим дахом мерзнуть, дружина за копійки надривається. А ти за двадцять хвилин доїхати можеш і навіть не зазираєш! Ми, чужі, твоїм дітям дах перекриваємо. Ти, батько, вугілля їм за гроші привіз!
— Та звідки вам знати! — огризнувся Сергійко. — У мене інша сім’я. За машину кредит у райцентрі платити треба, Інна день у день пиляє. Аліменти я переказую, коли виходить.
— Аліменти, значить… — Данило гидливо відвернувся. — Тьху. Дивитися гидко.
Підійшов Степан Андрійович, спираючись на ціпок. Довго, важко дивився на Сергійка.
— Ех, Сергійку… Не знайомі ми з тобою, а нікчемність твою вже видно, — з гіркотою промовив він. — Мене чужі люди шукати кинулися, справи свої покинули. Ти ж кровинок своїх під дірявим дахом залишив, як хочуть, так нехай і живуть. Хіба це по-людськи? Чого твоє життя варте, коли рідним дітям від тебе ховатися доводиться?
Сергійко промовчав. Кинув колун, пішов до паркану й довго дивився звідти на порожнє поле.
Лише перед сутінками він наважився підійти до Каті, яка присіла на ґанку перепочити.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.