Ксенія поїхала у відрядження, а свекруха взялася готувати її квартиру для нової обраниці сина

— А клінінг… — Тамара Леонідівна обернулася до дівчат зі швабрами, які спостерігали за сценою з роззявленими ротами.

— А клінінг, ну то це я тобі подарунок хотіла зробити, щоб ти відпочила з дороги. Дівчата, скільки я вам винна за виклик? Ось, беріть.

Свекруха вихопила з кишені халата гаманець, тремтячими руками відлічила кілька купюр і сунула їх ошелешеній бригадирці. Потім вона гарячково схопила коробку й притиснула її до грудей. Поправляючи розкуйовджену зачіску, вона бочком почала просуватися до виходу, оминаючи заціпенілого Миколу.

— Я, мабуть, піду, — пролепетала вона, кидаючи зацьковані погляди на Ксенію. — А ви живіть із миром, діточки, злагоди вам і любові, ніхто вам не заважатиме.

Тамара Леонідівна буквально вилетіла за двері. Стукіт її підборів на сходах стих за лічені секунди. У квартирі запала тиша, яку порушувало лише важке дихання Миколи. Він стояв посеред коридору з недоладним кремовим тортом, кліпав очима, дивлячись на коробку з-під взуття, яку мама впустила поспіхом біля порога, і намагався усвідомити масштаб катастрофи.

Прибиральниці, швидко зметикувавши, що концерт закінчено, тихенько зібрали свої відра, ввічливо попрощалися з Ксенією й поквапилися піти, залишивши по собі легкий запах лимонного засобу. Ксенія розсміялася. Дзвінко, щиро, від душі. Вона підійшла до вхідних дверей, замкнула їх на два оберти й повернула засувку. Потім обернулася до чоловіка. Микола позадкував.

— Торт на кухню. Свої речі з шафи збери сам, — рівним, спокійним голосом промовила Ксенія. Сперечатися з нею було марно. — У тебе година, щоб знайти собі житло. Можеш поїхати до мами на її нові модні штори подивитися. Упевнена, тобі там буде комфортно. І так, борг за розпискою ніхто не скасовував. Чекаю на переказ п’ятнадцятого числа кожного місяця.