Життя без прикрасЯ забрала теку з усім, що приготувала: чотирма своїми журналами, виписками, останнім батьковим журналом і глянцевим рахунком із вензелями.
До зали повернулася рівно через десять хвилин. Музики не було, гості перешіптувалися. Мама чекала на чолі столу, тримаючи келих. Побачивши теку в моїх руках, самовдоволено всміхнулася. Мабуть, вирішила, що там гроші.
Я пройшла між гостями до неї й зупинилася навпроти. На стіл лягли чотири товсті клейончасті зошити, пачка виписок, стягнута гумкою, а зверху — мій аркуш. Такий самий цупкий папір, той самий глянець, вензелі по краях. Тільки заголовок інший: «Рахунок за доросле життя».
— За дитинство ти мені рахунок виставила, мамо. Гаразд, справедливо. Тепер послухай мій. Я прочитаю вголос, і гості теж почують. Усе чесно, зі свідками. Ти ж віддаєш перевагу розмовам при свідках.
Мама розтулила рота, але заговорити я їй не дала. Підняла свій аркуш і почала — рівним, гучним голосом, як колись тато читав мені записи з бортового журналу.
— Заміна газового котла в маминій квартирі, лютий — вісімдесят тисяч. Підтвердження: виписка номер один. Зуби для мами — сто дев’яносто тисяч, виписка номер два. На дачний дах — двісті тисяч. Холодильник із пральною машиною — дев’яносто п’ять тисяч. За дев’ять років шість путівок до санаторіїв — п’ятсот сорок тисяч. Дві норкові шуби замість облізлих — триста вісімдесят тисяч. Повний ремонт квартири, під ключ, — шістсот п’ятдесят тисяч.
Смішків більше не було. Мамина подруга, яка розмірковувала про гниль усередині, повільно опустила виделку.
— Далі навчання Олени на дизайнерку, платне відділення. Дванадцять семестрів по сто двадцять тисяч. Дві академічні відпустки. Загалом один мільйон чотириста сорок тисяч, виписки з третьої по чотирнадцяту. Олено, ти щойно дякувала мамі. Подивися, будь ласка, прізвище платника.
Я поклала перед нею папери. Олена зблідла й відштовхнула виписки, наче вони обпікали їй руки.
— Тепер весілля. Ресторан для ста двадцяти гостей, лімузин, італійська сукня, фотограф зі столиці. Голуби теж. Мої витрати — один мільйон чотириста тисяч, виписка п’ятнадцята. Мамо, пам’ятаєш свій тост про останні заощадження? Ти говорила про мої гроші. Я їх на власну першу фуру збирала. На весіллі мене посадили біля кухні, а потім обидві назвали ганьбою.
Антоніна Дмитрівна повільно повернулася до мами, дедалі вище піднімаючи брови.
— Наталіє, ви казали, що ми оплатили весілля навпіл. Що ви для цього дачу продали.
Відповіді не було. Тільки плями на маминій шиї стали яскравішими.
— Продовжимо, — сказала я. — Мій дорогий зять Руслан отримав на розвиток бізнесу сімсот тисяч. Двома сумами: три роки тому й півтора року тому. Щоразу обіцяв через місяць віддати з відсотками. Не повернув нічого. Дві розписки, обидві підписані ним.
Я виклала розписки на стіл. Руслан поперхнувся й схопився.
— Брешеш! Це підробка! Нічого я не брав!
— Тут твій підпис. А тут перекази тобі на картку: виписки шістнадцята й сімнадцята. Можу при тобі зателефонувати до банку, якщо потрібне підтвердження.
Антоніна Дмитрівна взяла розписки, піднесла ближче до очей і прочитала. Потім подивилася на сина так, що він опустився назад на стілець, наче здута кулька.
— Русланчику, — крижаним голосом промовила вона, — нам із батьком ти про партнерів розповідав, про інвесторів. Ми за три роки дали тобі два мільйони. Ти, виявляється, ще й у сестри дружини позичав? У цієї шоферки?
Замість відповіді Руслан утупився у свою тарілку.
— Наступне: перекази мамі на картку на ліки й комунальні платежі, — продовжила я. — Щомісяця по двадцять тисяч, п’ятнадцять років поспіль. Вийшло три мільйони шістсот тисяч. Виписки з вісімнадцятої по сорок другу. Ще тричі мама просила погасити кредитні картки Олени, щоб дівчинку не діймали колектори. На це пішло чотириста шістдесят тисяч.
Я перегорнула сторінку.
— Залишилися два рядки, мамо, — продовжила я. — Головні. Їх записав тато, не я.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
В начале рассказа было недоумение - как так мать двоих дочек и так со старшей.... Где же та совесть и честь... А в конце наревелась , ведь и вжизни так бывает , что не ценят то , что даётся от чистого сердца , воспринимают как должное.... Спасибо за публикацию👍👍👍👍