Життя без прикрасРідна бабуся. Шістдесят вісім років. Ненависть. Я бачила, як вона ненавидить дівчинку. Але припустити таке… Я осмикувала себе: «Ірино, годі серіалів. Ти втомилася, не можеш допомогти й тому шукаєш, на кого звалити провину».
А потім побачила пляшечку й каламутні краплі над чашкою.
Жодного плану в мене не було. Я підійшла до столу, переставила чай — руки випередили голову. Якби я подумала бодай секунду, знайшлися б тисячі способів: вилити у вазон, сказати, що Софія пити не хоче, віднести чашку на кухню й сховати.
Я вибрала найстрашніший. Мені хотілося, щоб хтось нарешті побачив, що відбувається. Щоб бабуся на собі відчула те, що доводилося терпіти її онуці. Я діяла з відчаю, а не задля перевірки, й іншої назви своєму вчинку не шукаю.
Минула година з лишком. Унизу гупнуло щось важке, за цим пролунав крик Варі. Я збігла сходами.
Зінаїда Леонідівна сиділа біля крісла на підлозі. Обличчя зблідло до синяви, погляд застиг в одній точці. На килимі валялася чашка, біля стіни — блюдце.
— Ірино, води. Дай мені води.
Варя вже викликала швидку. Я опустилася поруч навколішки, і тут Зінаїду Леонідівну почало трусити. Я підтримувала їй голову, щоб вона не вдарилася, і без кінця повторювала:
— Зараз, зараз, зараз…
Думала я в ці хвилини про Софію. Про її сімнадцять кілограмів. Господи, усе це призначалося їй. Це їй мало стати так зле.
Швидка дісталася через двадцять п’ять хвилин. Максим Федорович — через сорок, коли з дому вже виносили ноші. Він ускочив усередину, щось питав у лікарів, не отримував відповіді, а потім обернувся до мене:
— Що сталося? Вона їла що-небудь? Варя сказала, пила чай. Що було в чаї?
Я заговорила відразу, швидко, плутаючись у словах: як побачила пляшечку, як її вміст потрапив у Софіїну чашку, як Зінаїда Леонідівна сховала її в кишеню. Як я переставила чай. Поки я розповідала, його обличчя змінювалося.
— Що ти накоїла?
— Чашки переставила. Максиме Федоровичу, я сама бачила: вона капала щось Софії. Раніше я не бачила, але ж дівчинці щоразу після чаю ставало зле.
— Переставила чашки… Моя мати в реанімації, а ти мені розповідаєш, що переставила чашки!
З дверей на мене дивилася Варя. Так дивляться на людину, яку наче вперше побачили.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.