Життя без прикрасМолодий лейтенант намагався записати все точно. Але вираз його обличчя був таким самим, як у Варі.
— За вашими словами, господиня налила в дитячий чай невідому рідину. Ви вирішили, що вона може бути небезпечною, і тому поміняли чашки?
— Я не знала, чи небезпечна. Я злякалася.
— Але небезпеку ви припускали. Інакше навіщо їх міняти?
Відповісти було нічого. Він мав рацію, а я не вміла пояснити, що в страху за дитину не міркуєш.
Кайданки я дала надягти без опору.
— Можна мені спочатку до Софії піднятися?
Мені відмовили, і я заплакала. За себе теж було страшно — липким, тваринним страхом. Але плакала я за дівчинкою, яка спала нагорі, серед жовтих малюнків. Уранці вона розплющить очі, а мене поруч не буде. Залишаться люди, які дивитимуться на неї бабусиними очима. І батько, упевнений, що я хотіла вбити його матір.
— Будь ласка, чашку перевірте, — просила я лейтенанта дорогою до машини. — І пляшечку. У правій кишені її кардигана, я бачила. Тільки кров Софії теж перевірте. Будь ласка, візьміть у неї кров.
— Усе перевірять, — утомлено відповів він, без грубості. — Усе, про що ви говорите.
Федір Антонович залишився на ґанку. Мене саджали ззаду в машину, а він дивився так, наче перед ним була несправність на одному з його заводів, яку усунуть без його участі.
Підозра в замаху на вбивство. Спочатку сорок вісім годин в ізоляторі, потім затримання продовжили.
Від тих днів у пам’яті залишилися холод і їжа, яку я не могла змусити себе їсти. Із сусідньої камери долинала та сама пісня: жінка співала її знову й знову. Я лічила години за Софією. Ось вона прокинулася. Тепер у неї обід. Тепер шукає на підвіконні зайця. Я ж так і залишила його там.
Слідча, немолода жінка, капітан, допитувала мене тричі. Голосу не підвищувала, нічого не обіцяла. Від деяких запитань ставало соромно: надто справедливими вони були.
— Ви усвідомлювали, що, міняючи чашки, можете поставити під загрозу життя літньої жінки?
— Мабуть, так. Тільки я тоді про це так не думала.
— А про що думали?
— Якщо я помилилася, вона вип’є звичайний чай. Якщо маю рацію — принаймні Софія його не вип’є.
— Чому було не вилити його? Чому не звернутися до батька дитини?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.