Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Ірина помітила, що дівчинці гіршає після чаю з бабусею, але батько не повірив її поясненням

Частина 3 з 10

Варто було їй побачити, як я плету дівчинці коси, знаходилося інше зауваження:

— Таку шерсть як не вкладай… Породу все одно видно.

Одного разу Софія спіткнулася об килим, і бабуся неголосно, мимохідь кинула:

— Кров чужа. Від нас нічого немає. Непорозуміння якесь.

Дівчинка все чула. Навіть те, що начебто говорили не їй. До кімнати вона навчилася входити нечутно, а щойно бабуся підводила брови — йшла геть. Ні добавки за столом, ні нової іграшки вона не просила.

У червні, перед сном, Софія запитала мене:

— Ірино, чому бабуся мене жодного разу не обійняла? Від мене погано пахне?

— Ти пахнеш яблуками й милом. Просто є дорослі, які не вміють обійматися.

Це була брехня. Софія розуміла, що я брешу, і все ж уперше поклала мені голову на плече.

Довіра приходила по чайній ложці. Спочатку вона дозволила себе причесати. Згодом попросила не йти з дитячої, доки вона не засне.

— Ти нічого не кажи. Тільки посидь.

Потім мені почали діставатися малюнки: жінка з високою зачіскою, багато жовтого кольору, сонце на пів неба.

— Це не моя мама. Я її не пам’ятаю. Просто тітка.

Слідом за малюнками до мене на підвіконня перебрався заєць. Ховати його під матрац Софія більше не стала.

— Нехай він тут поживе. У тебе безпечно.

А якось на прогулянці вона сама взяла мене за руку. Не глянула, не спитала — так беруться за того, хто завжди поруч. Я йшла, боячись дихати, аби не видати, скільки для мене важив цей рух.

До серпня довгі прогулянки стали їй не під силу. У жовтні вона вже не просилася до гойдалок. Дівчинка худла, шкіра набувала сіруватого відтінку, під очима залягли тіні.

Максим Федорович приїжджав серед ночі й сидів біля її ліжка. Уранці знову їхав — до лікарів, на консультації, шукати чергову клініку.

— Із кров’ю щось негаразд. Треба виключити…

Далі він називав те, чого я не розуміла. А я бачила інше. Зінаїда Леонідівна місяцями могла не підійти до Софії, та раптом їй знадобилися спільні чаювання.

— У нас сімейна традиція. Нехай звикає сидіти за столом як людина.

Заварювала вона завжди сама. Ні Варю, ні мене до приготування не підпускала. А я все поверталася думками до стану Софії після цих вечорів, але висловити свою підозру не могла навіть наодинці із собою…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Таємниці»

Усі історії рубрики