Життя без прикрас— Дімо, я промерзла до кісток. Забери мене з проспекту. Тут їхати хвилин десять.
— Іро, я взагалі не в той бік їду. Мені Вітькові треба документи завезти. Він забув на роботі. Та й затори зараз, я бензину спалю більше. Застрибуй в автобус, а вдома чаю поп’єш.
Стоячи в переповненому задушливому салоні тролейбуса, притиснута до дверей чиїмось мокрим рюкзаком, Ірина дивилася у вікно. Повз неї, здіймаючи віяло брудної води, промчав знайомий чорний кросовер. Усередині сидів Діма сам. Він їхав явно не до Вітька, а в бік дому. Йому просто було ліньки робити гак. Саме тоді в голові Ірини вперше клацнув невидимий тумблер. Вона зрозуміла, що утримує чуже красиве життя власним коштом.
Свекруха теж змінилася. Переїзд у новобудову подіяв на Оксану Петрівну, як дріжджі на тісто. Вона роздулася від власної значущості. Тепер вона була не просто пенсіонеркою зі спального району, а мешканкою елітного комплексу й поводилася відповідно. Щомісяця, рівно за три дні до списання іпотечного платежу, вона починала надзвонювати невістці. Не синові, невістці.
— Іриночко, ти про грошики не забула? А то в мене тут банк суворий. І це, перекажи на пару тисяч більше. У мене в коридорі бра згоріло. Треба нове купити. Ну сім’я ж має допомагати.
Спочатку Ірина намагалася м’яко відбиватися, вказувала на те, що домовлялися тільки про іпотеку. Але Оксана Петрівна вміла ображатися професійно, з розмахом. Вона хапалася за серце, телефонувала синові й скаржилася на черствість молоді. Діма прибігав додому з круглими очима, починав читати нотації про те, як Ірина не поважає старших. Сьогоднішній вечір із вимогою оплатити домофон і вивезення сміття став черговою краплею у відро, яке протікало. Ірина мовчки закрила банківський застосунок.
— Дімо, я плачу сорок дві тисячі на місяць. Це більше половини моєї зарплати. Твоя частка в домашньому бюджеті йде на продукти й бензин для твоєї ж машини. Я не оплачуватиму твоїй матері ремонт, сміття та інші забаганки.
Чоловік завмер із бутербродом у руці. Барсик, який сидів на табуретці, примружився, очікуючи на шоу.
— Ти чого починаєш? — Діма насупився. — Тобі шкода для моєї матері? Вона нам машину купила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.