Життя без прикрасНаприкінці березня Ірина вирішила приїхати без попередження й приготувати вечерю-сюрприз. Ключі Антон дав їй сам, дозволивши приходити коли заманеться. Відімкнувши двері, вона почула з балкона його негучний голос. Слова було чітко чути.
— Мамо, я вже казав: усе буде. Треба лише ще трохи потерпіти. Ні, я впевнений, що вона не проти. Звісно ж, місця достатньо.
Ірина зупинилася в передпокої із серцем, що калатало. Антон вийшов із балкона й здригнувся, побачивши її.
— Іро, а ти чому так рано?
— Сюрприз хотіла влаштувати, — рівно відповіла вона. — З ким розмовляв?
— З мамою. Знову на здоров’я скаржиться.
Ірина кивнула й пішла на кухню розбирати продукти. Антон допомагав, метушився поруч, але напруження від цього не зникало. Вечір не ладнався. Вона послалася на втому й поїхала раніше, ніж зазвичай.
Удома Ірина довго просиділа на дивані, підтягнувши коліна й обхопивши їх руками. Дивилася у вікно, намагалася розібратися в сплутаних думках. Спілкуватися з матір’ю Антонові ніхто не забороняв, теми для розмови він теж міг обирати сам. Але шепіт на балконі й недомовки їй не подобалися. Вона не розуміла, що заважає йому говорити відверто.
Нарешті Ірина підвелася, відчинила сейф і вийняла папку. Свідоцтво про право власності, технічний паспорт — у документах стояло її ім’я. Квартиру бабуся залишила єдиній онуці, й Ірина дорожила цим спадком. Зачинивши сейф, вона перевірила кодовий замок. Усе було гаразд.
На початку квітня стало тихіше. Антон телефонував не так часто, пояснюючи це завантаженістю на роботі. Ірина зустрічей не вимагала: їй самій хотілося подумати. Неспокій не відпускав, і вона вже звикла поводитися обережно. При Антонові вона більше не залишала сумку без нагляду й зайвого про квартиру не розповідала.
У середині квітня він зателефонував із запрошенням до матері. За його словами, та хотіла познайомитися ближче, а відкладати далі незручно — скоро весілля. Ірина повагалася. Відмовляти було ніяково, і вона погодилася приїхати в суботу.
Увесь тиждень перед поїздкою Антон то веселився понад міру, то поринав у задуму. Ірина відчувала, що від неї щось приховують, але підтвердити це було нічим. Вона намагалася відволікатися роботою, зустрічами з подругами. За кавою Наталія, з якою вони дружили зі студентських років, усе-таки запитала:
— Ти в Антонові впевнена? На щасливу наречену щось не схожа.
Ірина знизала плечима.
— Упевнена. Втомилася, мабуть. На роботі справ повно, ще й підготовка до весілля. Сил не залишається.
Наталія подивилася із сумнівом, проте заперечувати не стала. Ірина й сама не могла пояснити, що її тривожить. Усе ніби йшло нормально, чоловік поруч хороший, а внутрішній голос уперто радив бути насторожі.
У п’ятницю довелося затриматися над черговим проєктом. Додому Ірина дісталася майже об одинадцятій вечора. Від Антона надійшло повідомлення: «Завтра заїду по тебе о другій годині дня, добре?» Вона надіслала коротке «Добре» й лягла. На грудях лежав тягар, наче завтра на неї чекало щось неприємне.
Суботній ранок минув звично: кава, душ, сніданок без поспіху. Ірина зупинилася на простій темно-синій сукні, вибрала зручні туфлі, злегка нафарбувалася. У сумку вирушили гаманець, телефон і ключі.
Потім вона вийняла в’язку, затримала погляд на сові-брелоку — бабусиному подарунку — й сховала назад. Раптом після відвідин матері Антон захоче зайти до неї. Своїх ключів від її квартири він не мав: пару разів натякав на дублікат, але Ірина так його й не дала.
О другій годині задзвонив домофон. Вона спустилася до машини. Антон чекав за кермом з усмішкою, яка видалася їй вимушеною. Дорогою до його матері вони мовчали: Ірина дивилася у вікно, він перемикав радіостанції й помітно нервував. Вона збиралася запитати, що сталося, але передумала. Якщо треба, розповість сам.
До квартири на четвертому поверсі старого будинку довелося йти сходами. Ліфт і справді не працював. На майданчику пахло капустою, до цього запаху домішувався затхлий дух. Антон натиснув на дзвінок, і двері розчахнулися майже відразу, наче господиня чекала просто за ними.
Зінаїді Сергіївні на вигляд було близько шістдесяти років. Повна, у вилинялому від прання халаті й розношених капцях, із зібраним у пучок волоссям. Глибокі складки біля рота підкреслювали невдоволений вираз обличчя. Вона холодно оглянула Ірину з голови до ніг, ніби оцінювала. Та внутрішньо зіщулилася.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.