Життя без прикрасПро матір вона вперше почула приблизно в середині січня. Ірина різала салат у нього на кухні, коли задзвонив телефон. Антон відповів коротко:
— Так, мамо. Гаразд, мамо. Спробую.
Закінчивши розмову, він якийсь час залишався замисленим.
— Мати телефонувала, — пояснив він, хоча Ірина й так зрозуміла. — Вона сама живе, буває, допомога потрібна.
— У тебе брати чи сестри є? — запитала Ірина, радше щоб підтримати розмову.
— Ні, тільки я. Батька давно немає, от вона й залишилася сама.
Антон знову взявся до телефона. Ірина не стала витягувати подробиці: не хоче людина говорити — її право. Проте згодом вона помічала, що материні дзвінки ненадовго змінювали його. Він замислювався, ніби його щось гризло зсередини, а потім знову ставав колишнім.
У лютому в їхніх розмовах дедалі частіше з’являлося спільне майбутнє. Антон міркував, як зручно було б жити разом: жодних поїздок через усе місто, щоранку прокидаєшся поруч. Ірина слухала й погоджувалася. У тридцять два роки їй уже хотілося стабільності, сім’ї; про дітей вона теж подумувала. Мати любила нагадувати телефоном про годинничок, що цокає, і з кожним роком Ірина чула його хід дедалі виразніше.
Наприкінці лютого, під час прогулянки садом, Антон уперше заговорив про весілля. Сніг іще не зійшов, хоча в повітрі вже відчувалася весна. Біля огорожі він зупинився, узяв Ірину за руку.
— Ірино, у мене до тебе все серйозно. Я хочу бути з тобою. Не отак, на побаченнях, а… Ти розумієш, про що я.
Вона кивнула.
— Розумію. Я теж готова про це подумати.
Антон засяяв і міцно пригорнув її до себе, і на мить Ірина відчула себе героїнею романтичного фільму. Можливо, усе справді складалося. Після стількох самотніх років доля нарешті вирішила кинути їй кістку.
На початку березня він освідчився. Для цього обрав ресторан на набережній, столик, звідки було видно площу, і приніс оксамитову коробочку. Сказав небагато — про те, який щасливий, що вони зустрілися.
Ірина дивилася на просту золоту каблучку й подумки зважувала те, що встигла дізнатися про Антона. Надійний, працює, уважний. Не п’є, не курить, за бабами не бігає. Каблучка без надмірностей — до пари йому самому. У її тридцять два такий чоловік здавався вже розкішшю.
— Так, — відповіла вона.
Потім почалися розмови про те, яким буде весілля. Антон пропонував ресторан і приблизно тридцять гостей, без пишноти й показного розмаху. Ірину це влаштовувало: великих святкувань вона не любила. Зупинилися на кінці весни — початку літа, щоб підготуватися спокійно.
Питання житла після весілля Антон порушував кілька разів. Ірина відповідала, що в неї три кімнати, обом місця достатньо. Він погоджувався кивком, але подробиць не з’ясовував. Може, йому ніяково, думала вона: сам винаймає, а в неї своя квартира.
Одного вечора в середині березня Ірина вмостилася з журналом на його дивані, поки він варив каву. Антон з’явився з двома чашками, сів поруч.
— Іро, а де в тебе будинок? Ти казала, у центрі. Де саме? Так, цікаво.
Вона назвала вулицю й номер.
— А квартира велика?
— Вісімдесят метрів. Три кімнати, нормальна кухня, не малогабаритна.
Він присвиснув.
— Оце так бабусин спадок! Пощастило.
— Так, пощастило. Я вже років десять там, відколи бабуся померла.
Антон помовчав і запитав обережніше:
— А кімнати як розташовані? Треба ж уявляти, куди меблі поставимо після переїзду.
Ірина коротко пояснила: вітальня, дві спальні, санвузол роздільний. Він уважно вислухав, покивав.
— А мама, якщо знадобиться, могла б із нами оселитися? Їй самій важко. Квартира стара, ліфт раз у раз виходить із ладу.
Ірина відірвалася від журналу. У грудях неприємно кольнуло.
— Антоне, давай спершу одружимося. Про таке потім поговоримо.
— Звісно, звісно, — квапливо погодився він і всміхнувся.
Але вона встигла помітити, як на мить напружилося його обличчя.
На цьому розмова закінчилася, але неприємний осад залишився. Антон дедалі частіше перемикав увагу на телефон, для розмов виходив на балкон. Повертався замислений. Ірина не допитувалася — у нього могли бути свої справи. Тільки інтуїція, якій раніше можна було довіряти, уже подавала негучні сигнали тривоги.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.