Молодий звір був не таким досвідченим, як доросла кішка. Він міг злякатися гучного крику, різкого руху, собаки чи дитини, яка вибігла з-за рогу.
А наляканий хижак завжди небезпечніший за спокійного. Тому фахівці знову приїхали на околицю, готові повторити відлов. Вони чекали звичайної роботи: сліди, спостереження, пастка, перевезення. Але цього разу історія виявилася зовсім іншою.
На околиці жила родина, яка тримала кілька корів. Господар звик вставати рано, перевіряти двір увечері й помічати найменші зміни в поведінці тварин.
Одного разу він звернув увагу, що одна з корів поводиться незвично. Вона не тривожилася, не била копитом, не кликала господаря муканням, як бувало, коли у двір забрідала чужа тварина. Навпаки, вона стояла спокійно, витягнувши голову до тіні біля огорожі. У тій тіні господар розгледів молодого леопарда.
Першим порухом було бажання прогнати хижака, покликати людей, зчинити галас. Але чоловік зупинився. Леопард не підкрадався до корови як мисливець, не припадав до землі й не вибирав моменту для нападу. Він стояв поруч майже несміливо, ніби й сам не розумів, чи можна йому наблизитися.
Корова теж не виглядала наляканою. Вона повернула голову, повільно потяглася до плямистого звіра й торкнулася його морди. У цьому жесті не було ні страху, ні загрози — лише дивне, тихе прийняття.
Від того вечора молодий леопард почав повертатися знову і знову. Він приходив зазвичай у сутінках, коли день уже згасав, але ніч іще не повністю вступала у свої права. ..
