Життя без прикрасУвечері в однокімнатній квартирі стояв такий крик, що сусіди знизу почали стукати по батареї шваброю. Людмила Григорівна бігала італійською плиткою, хапаючись за серце.
— Та вона не має права, — бризкала слиною свекруха, трясучи перед носом Роми копіями банківських виписок, доданих до позову. — Ви ж сім’я були. Дружина зобов’язана чоловікові допомагати. Це наш ремонт, моя плитка.
— Мамо, вона юриста найняла, — скиглив Рома, обхопивши голову руками. — Тут чеки, тут призначення платежів. Я вже зателефонував адвокатові, він сказав, що це кваліфікується як безпідставне збагачення, раз майно моє дошлюбне. Вона вимагає повернення коштів.
Судовий процес нагадував поганий театральний фарс. Наталія приходила на засідання в строгому костюмі, мала свіжий, відпочилий і до непристойності спокійний вигляд. Без другої роботи в неї нарешті з’явився час на сон, а відсутність потреби обслуговувати доросле дитятко повернула рум’янець на щоки. Рома ж із кожним засіданням мав дедалі гірший вигляд. Анастасія швидко зрозуміла, що в Котика почалися фінансові проблеми. Борг за іпотекою нікуди не зник. Кредит за її iPhone треба було платити, а тут іще замаячила перспектива віддавати колишній дружині величезні мільйони.
На останньому засіданні суддя, сувора жінка літнього віку, довго вивчала надані Наталією папки з документами. Кожен чек підшито. Кожну виписку засвідчено печаткою банку. Людмила Григорівна, яка прийшла підтримати сина, сиділа на задній лаві й голосно зітхала, намагаючись привернути до себе увагу.
— Ваша честь! — якоїсь миті не витримала вона, схопившись із місця. — Та ви подивіться на неї. Ця хижачка навмисне все підлаштувала. Вона від самого початку планувала пустити мого хлопчика з торбами. Він її годував, напував.
— Громадянко, сядьте, інакше я видалю вас із зали, — осадила її суддя, навіть не підвівши голови від паперів. Потім вона подивилася на Рому. — Відповідачу, ви підтверджуєте, що в період із такого-то до такого-то числа отримували перекази на свій рахунок від позивачки з призначенням платежу «погашення вашого іпотечного кредиту»?
— Ну ми ж домовлялися, — зам’явся Рома, пітніючи під коміром сорочки. — Ми хотіли потім трикімнатну брати.
— Договір про наміри оформлено нотаріально? — перебив його Ігор, усміхаючись так осяйно, наче йому щойно подарували яхту.
— Ні, просто на словах.
— І суд постановляє… — Голос судді луною відбився від дерев’яних панелей зали.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.