Дружина залишила Віктора із сином, якого він десять років вважав паралізованим, але син зажадав негайно піти з дому

Ніч остаточно змінила все, що я знав про своє життя. Далі без юридичної допомоги було не обійтися, і звертатися я збирався до Леоніда Ковальчука.

Ми познайомилися, коли моя фірма тільки почала отримувати великі замовлення. Леонід супроводжував кілька непростих договорів, допоміг мені пережити два тяжкі судові спори. За минулі роки він став для мене не лише юристом, а й людиною, якій можна довіряти.

На дзвінок він відповів одразу.

— Вікторе?

— Льоню, мені потрібно зустрітися з тобою. Зараз.

— Що сталося?

— Почну пояснювати телефоном — подумаєш, що я збожеволів.

Після цього він остаточно прокинувся.

— Ти де?

— У місті.

— Їдь до мене.

Через сорок хвилин я сидів у нього на кухні. Сивий, приблизно мого віку, зазвичай зібраний Леонід зараз мав вигляд людини, яку підняли до світанку. Він поставив переді мною чай.

— Розповідай.

Замість того щоб починати з пережитого, я розклав папери. Банківські виписки, відомості про компанії Гончара, документи щодо спадкових рахунків Максима. Останньою на стіл лягла папка з висновками про мене.

Леонід довго читав мовчки. Повертався до попередніх сторінок, зіставляв дати. Потім зняв окуляри.

— Де взяв?

— Удома.

— Лариса знає, що вони в тебе?

— Ні.

— Це добре. — Він знову надягнув окуляри. — Вікторе, передусім: не надумай з’ясовувати з нею стосунки сам. Нічого не підписуй. Не погоджуйся на обстеження в лікаря, якого вона запропонує.

— Не збирався.

— І ще. Наявність цих паперів не означає, що завтра ти станеш недієздатним. Це вирішує суд. Потрібні підстави, експертизи, твоя участь у справі. У тебе буде можливість захищати себе.

Я кивнув. Саме такої відповіді й чекав від Леоніда: мені не потрібна була людина, яка посилюватиме мій жах. Треба було розібратися, що відбувається насправді.

— Але безпечною ситуацію це не робить, — продовжив він. — Якщо медичні відомості підроблені й їх готують для суду, справа серйозна. А якщо підтвердиться, що синові навмисно давали препарати, які йому шкодили, майновим спором тут і близько не обмежиться.

Я переповів розмову Павла з Ларисою. Леонід вислухав до кінця, жодного разу не перебивши.

— Запис зробив?

— Ні. Я ховався в шафі. Тоді думав лише про те, аби мене не виявили.

— Зрозуміло. — Він постукав пальцем по папці. — Отже, спиратимемося на те, що можна перевірити: перекази, папери, незалежне обстеження Максима, дослідження препаратів. Окремо з’ясуємо походження висновків про тебе.

— З чого починати?

Леонід глянув на годинник.

— Працювати треба швидко, але законно. Спершу захистимо тебе від операцій із майном, у яких необхідна твоя участь. Потім незалежні лікарі мають зафіксувати стан Максима. Далі підготуємо заяву про можливе шахрайство, підроблення документів і шкоду здоров’ю. Ларисі поки що знати все це ні до чого.

— Чому?

— Дізнається, що ти розкрив схему, — почнуть зникати документи й гроші. Гончар почне узгоджувати показання. Якщо є інші учасники, вони теж устигнуть підготуватися.

Він відсунув папку.

— Є ще питання. Ти сказав, від грошей Андрія майже нічого не залишилося?

— Так.

— Тоді мало встановити, що їх списали. Треба з’ясувати подальший шлях.

Я згадав знайдену нерухомість.

— У Гончара кілька об’єктів. Я знайшов відомості.

— Недостатньо.

— Чому?

— Квартира, оформлена на нього, сама собою не доводить, що за неї заплатили грошима Максима. — Леонід підвівся. — Потрібен фахівець, який простежить перекази до кінця.

— Хто?

Він уже діставав телефон.

— Олег. Я йому довіряю. Багато років працює зі складними майновими спорами, уміє за документами відновлювати рух коштів.

— Коли він зможе?

— Думаю, сьогодні, якщо поясню, у чому річ.

Полегшення я ще не відчував, але вперше за ніч знав, що робити далі. До цього ми рятувалися від Лариси, а я знаходив одне страшне підтвердження за іншим. Тепер з’явився план збирання доказів. У придорожньому готелі чекав Максим, який ще не знав, наскільки глибоко мати втрутилася в наше життя.