Дружина залишила Віктора із сином, якого він десять років вважав паралізованим, але син зажадав негайно піти з дому

Поки чекали, Леонід знову переглянув папери. Мій порив негайно кинутися діяти він зупинив:

— Вітю, ми не будемо ні грати за їхніми правилами, ні вдавати, ніби ми в кіно. Автоматично оголосити тебе недієздатним через два дні ніхто не може. Для обмеження чи позбавлення дієздатності потрібні суд, докази, судово-психіатрична експертиза. Тебе зобов’язані залучити до розгляду справи. Такі рішення не виникають за клацанням пальців. Але неправдива медична історія, яку хочуть використати проти тебе, — це серйозно.

— Отже, у нас є час?

— Є. Тільки заспокоюватися зарано. Ці папери можна пустити в хід і поза судом: викликати лікарів, переконати родичів чи банк, що ти не розумієш власних дій. А потім ще й тиснути на тебе. Вийде брудна історія. — Він узяв висновок Гончара. — Ось це мені особливо цікаво. Тут описані спостереження, яких, за твоїми словами, не було. Якщо документ фіктивний, із ним розбиратимемося окремо.

Я знову розповів про почуте в будинку, нічого не додаючи. Леонід кілька разів зупиняв мене.

— Тут ти пам’ятаєш саме його слова?

— Майже.

— Так і зазначай: майже. Не роби зі спогаду стенограму.

Я погодився. Тепер будь-яка неточність могла обернутися проти нас.

Через деякий час зателефонував Михайло. Я вийшов у коридор і відповів:

— Мишо?

— Вітю, є попередні результати. — Голос у нього був незвично серйозним. — Але відразу попереджаю: це не офіційна експертиза телефоном. Якщо почнеться слідство, зразки потрібно буде передати далі, належно оформивши.

— Що знайшли?

Він помовчав.

— У двох зразках сильнодійні речовини. Виражена седативна й міорелаксувальна дія: сонливість, загальмованість, сильна м’язова слабкість, погана координація. В одній суміші виявлено компонент, який не можна безконтрольно застосовувати вдома, без медичного нагляду.

Я заплющив очі.

— Це могло роками робити людину на вигляд значно слабшою, ніж вона є?

— Теоретично за регулярного приймання така слабкість і загальмованість можливі. Але я не можу сказати, що весь стан Максима спричинений саме цими препаратами. Це мають з’ясувати лікарі. Потрібні аналізи, історія хвороби, офіційна токсикологічна експертиза.

— Розумію.

— І не експериментуйте самі. Якщо він приймав їх довго, деякі речовини не можна скасовувати одразу, без контролю. Незалежному лікарю його потрібно показати якнайшвидше.

— Покажемо.

— Результати я підготую, залишки зразків збережу. Більше нічого не чіпай.

Я подякував Михайлові. Коли повернувся на кухню, Леонідові вистачило одного погляду на моє обличчя.

— Знайшли?

— Так. Сильні седативні речовини, препарати, що спричиняють м’язову слабкість. Мишко каже, потрібна офіційна експертиза.

Леонід повільно кивнув.

— Тоді сьогодні насамперед веземо Максима до незалежної клініки. Без знайомих Лариси й без людей Гончара. Його мають оглянути заново й зафіксувати реальний стан.

— А поліція?

— Після первинного огляду, з медичними документами, ми прийдемо туди вже з фактами, а не лише з розповіддю про сімейну змову.

Уперше за довгі години земля перестала вислизати з-під ніг. Паніка нічим не допомагала; тепер у нас були папери, банківські виписки, попереду — незалежний огляд.

Олег приїхав ближче до середини дня: невисокий сивий чоловік років шістдесяти, в окулярах, із невеликою сумкою та ноутбуком. Він майже годину мовчки вивчав наші матеріали, не ставлячи зайвих запитань. Потім попросив наявні виписки, і я передав копії.

— Мені найважливіше простежити шлях грошей, — сказав він. — Якщо кошти Максима списували як оплату лікування, а далі за них купували майно Гончара чи Лариси, ланцюжок можна відновити.

— Скільки часу це забере?

— Дещо видно вже зараз. Далі все залежить від документів, що збереглися.

Ми з Леонідом поїхали по Максима. Відчинивши двері готельного номера, я побачив сина біля ліжка: він стояв, обома руками тримаючись за спинку стільця. Побачивши мене, помітно розслабився.

— Тату, я тут.

Він ступив до мене, ноги затремтіли. Я відразу підхопив його.

— Не геройствуй.

— Хотів перевірити, чи ще виходить.

— Виходить. Тільки зараз це потрібно показати лікарям, а не мені.

Максим насторожився.

— Яким лікарям?

— Незалежним.

Я розповів про документи, знайдені вдома, про взяті зразки та попередні результати Михайла. Поки я розповідав, син бліднув.

— Отже, мені не здавалося?

— Ні.

Він сів.