Дружина залишила Віктора із сином, якого він десять років вважав паралізованим, але син зажадав негайно піти з дому

Я присів поруч.

— Тепер розберуться інші фахівці. Більше ти з цим сам не залишишся.

Кілька секунд Максим дивився в підлогу.

— Мама знає, де ми?

— Поки ні. І Гончар, думаю, теж.

Подробиць нічного перебування в кабінеті я розповідати не став. Синові вистачало й того, що він уже почув.

Леонід домовився про консультацію у знайомій приватній клініці, ніяк не пов’язаній із Гончаром. Максима оглянули невролог і терапевт, взяли кров та інші аналізи, докладно розпитали, що він приймав. Уперше за багато років лікарі оцінювали його стан без Лариси.

Кілька годин я сидів у коридорі. Наче знову опинився в лікарні, як десять років тому. Тоді залишалося чекати чужого вироку; тепер мені потрібні були факти.

Невролог вийшов останнім.

— Ви його батько?

— Так.

— Після такої тривалої малорухливості в сина виражена м’язова атрофія. Серйозно порушена координація, навантаження переносить погано. Однак активні рухи в ногах збережені.

Я дивився на нього.

— Отже, відновлення можливе?

— Наскільки — говорити рано. Потрібні обстеження, попередні документи, знімки, спостереження за змінами. Але підстав вважати, що ноги повністю втратили функцію, зараз я не бачу.

Я запам’ятав ці слова. Усі десять років я був упевнений, що Максим більше ніколи не встане. Тепер незалежний лікар казав: нинішній стан сина не підтверджує такого остаточного висновку.

— А препарати?

— Чекаємо на аналізи. Нічого з дому не давайте, поки не встановлено склад і показання.

— Ми вже перестали їх приймати.

Лікар насупився.

— Тоді особливо важливо з’ясувати, що він отримував. Можливо, там є речовини, які спричиняють залежність або потребують поступового скасування. Це потрібно враховувати. Сьогодні залишимо його під наглядом хоча б на кілька годин.

Я погодився. Максим теж не заперечував.

Увечері в Леоніда я знову побачив Олега за ноутбуком. Поруч із ним лежали роздруківки з рукописними позначками; на екрані тягнувся ланцюжок банківських операцій.

— Є результати, — сказав Олег. Я підійшов до столу, і він показав, як гроші з рахунків Максима надходили кільком компаніям під виглядом оплати медичних послуг. Потім суми розбивали на частини й відправляли далі. Одні ланцюжки вели до фірм, пов’язаних із Гончаром безпосередньо або через інших власників, інші — до рахунків, з яких оплачували нерухомість.

— Поглянь на цей об’єкт. — Олег указав на рядок. — Його придбали через кілька місяців після великих платежів за нібито експериментальну реабілітацію. Кошти пройшли через кілька рахунків, тому сказати, що на купівлю пішли саме ті гроші, поки не можна. Але порядок операцій заслуговує на увагу. Тепер про Ларису. — Він відкрив інший документ. — Частина коштів надходила на рахунки в її особистому розпорядженні. Потім звідти оплачували дорогі покупки й готелі. І окремо йшли постійні перекази Гончару, крім офіційних рахунків за медичні послуги.

— Яка загальна сума?

Він назвав її. Навіть після всього, що я вже побачив у виписках, почуте тяжко вдарило. Від спадщини Андрія майже нічого не залишилося: мільйони, призначені племінникові для лікування й майбутнього життя, розчинилися у витратах, за якими не було справжніх медичних послуг.

— Я переглянув і давніші операції, — продовжив Олег.

— Наскільки давні?

— Ще до аварії.

Я насупився.

— Навіщо?

— Такі історії потрібно перевіряти від самого початку. Дивитися не лише на вже помітне виведення коштів, а й на те, що йому передувало.

Він повернув ноутбук до мене. Переді мною була операція за рахунком Лариси, проведена десять років тому.

— За два дні до аварії Максима вона зняла велику суму готівкою, а частину грошей переказала власникові невеликої автомайстерні на околиці міста.

Від цих слів мені стало холодно.

— Може, вона оплачувала ремонт?

— Я теж почав із цього пояснення. Тому перевірив майстерню. — Олег дістав роздруківку. — Невдовзі після аварії її господар припинив роботу й виїхав з області. А серед паперів, що збереглися, є замовлення на автомобіль тієї самої марки й моделі, що в Максима.

Я деякий час мовчав, розглядаючи аркуш.

— Що за замовлення?

— Діагностика гальмівної системи, заміна елементів магістралі. Подробиць мало, формулювання розпливчасті. Дата — безпосередньо перед аварією.

Леонід підійшов до столу.

— Олеже, давай поки не поспішати з висновками.