Життя без прикрасЯ знову згадав той вечір. Дощ. Дзвінок. Розбитий автомобіль. Лікарі. Лариса, яка плаче в лікарняному коридорі.
— Що було зазначено як причину в матеріалах перевірки? — запитав Леонід.
— Точно не пам’ятаю. Здається, йшлося про відмову гальм і втрату керування. Тоді все пояснили технічною несправністю.
— Якщо матеріали збереглися, їх треба знайти, — сказав Олег, подивившись на мене.
— Знайдемо, — відповів Леонід.
Я стояв біля столу й не відчував рук. Досі я намагався змиритися з тим, що дружина крала гроші й разом із лікарем заважала синові відновлюватися. Тепер доводилося припустити ще й інше: можливо, все почалося до лікування, до лікарні, до самої аварії.
— Навіщо їй це було? — глухо запитав я.
Леонід зрозумів, про що я.
— Поки що відповіді немає.
— Якщо шукати можливий мотив, — сказав Олег, повільно гортаючи папери, — варто перевірити, що тоді відбувалося зі спадщиною Андрія.
— Андрій був іще живий.
— Так. Але вже тяжко хворів.
Я завмер. За кілька місяців до аварії братові поставили діагноз. Він лікувався, тримався, намагався приховувати страх, хоча розумів серйозність хвороби. Про заповіт він уперше заговорив саме тоді.
— Він хотів залишити гроші Максимові, — сказав я.
— Лариса знала? — запитав Олег.
Я мало не відповів, що не знаю, але згадав наш стіл і брата за ним. Лариса сиділа разом із нами, коли він говорив про племінника.
— Максим — здібний хлопець. Якщо мене не стане, нехай у нього будуть кошти, щоб спокійно вчитися й почати своє життя без боргів, — сказав тоді Андрій.
Ні про яке лікування в тій розмові не йшлося. Максим був здоровим вісімнадцятирічним юнаком; брат збирався залишити йому звичайну спадщину. Поїхавши вчитися, син розпоряджався б грошима сам, а Лариса не отримала б над ними влади. Після аварії з’явилися тяжка інвалідність, потреба в догляді, медичні витрати. Поступово все, що стосувалося Максима, опинилося в руках його матері.
Мені стало важко дихати.
— Ні… Я не можу в це повірити.
Ніхто не заперечив. Першим заговорив Леонід:
— Одна банківська операція не дає нам права стверджувати, що Лариса влаштувала аварію. Спочатку знайдемо старі матеріали, самого механіка й з’ясуємо, що робили з автомобілем. Лише після цього робитимемо висновки.
Я кивнув.
— Так. Нам потрібні факти. Нічого понад те, що підтверджується.
Олег узявся за старі документи, а я повернувся до готелю, до Максима. Він сидів на ліжку, дивлячись на двері. Щойно я ввійшов, запитав:
— Що сталося?
Мабуть, усе було написано в мене на обличчі. Я сів біля нього.
— Дослідження підтвердило: ліки могли сильно загальмовувати тебе й ослаблювати м’язи. А лікарі виявили активні рухи в ногах. Вони вважають, що можливість відновлення є.
Максим заплющив очі. Уперше я побачив на його обличчі полегшення без колишньої тривоги.
— Олег іще простежив, куди пішла спадщина Андрія, — продовжив я. — Майже всі кошти пройшли через компанії, пов’язані з Гончарем і твоєю матір’ю.
Син не відповів.
— Є й інша знахідка.
Він подивився на мене. Говорити не хотілося, але знову приховати від нього обставини його власного життя я не мав права.
— За два дні до твоєї аварії Лариса переказала гроші власникові майстерні, де займалися твоєю машиною.
Максим наче перестав дихати.
— Що?
— Ми ще не з’ясували, що стояло за цим платежем.
— Тату…
— Поки що не з’ясували, — повторив я твердіше. — І звинувачувати її в тому, чого не довели, не будемо.
— Але це була моя машина?
— Так.
Він відвернувся; я побачив, як напружилася щелепа.
— Я пам’ятаю, що було перед поїздкою.
— Розкажи.
— Мама не раз питала, навіщо мені їхати до іншого міста. Казала, можна вчитися ближче, не їхати з дому.
— Ти мені про це не казав.
— Тоді це не здавалося дивним. Мати не хоче відпускати сина — що тут розповідати? — Він невесело всміхнувся. — А потім запропонувала перевірити машину перед дорогою. Сказала, знайшла доброго майстра.
По спині пройшов холод.
— Машину відвезла вона сама?
Максим замислився.
— Здається, так. Одне пам’ятаю точно: увечері машини не було, а наступного дня вона стояла у дворі.
Я підвівся.
— Це треба записати.
— Ти вважаєш, вона могла?..
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.