Марта відреагувала саме так, як він і боявся. Спочатку вона мовчала, намагаючись осмислити почуте, потім її образа швидко обернулася роздратуванням. Вона питала, чому він не наполіг, чому не виявив характеру, чому знову дозволив себе відсунути. Роман намагався пояснити, що розмова вже відбулася, а подальший тиск міг лише зіпсувати стосунки з начальством. Але дружина майже не слухала. Для неї відмова виглядала не робочою невдачею, а слабкістю чоловіка.
Того вечора квартира ніби стала тіснішою. Марта ходила кімнатою, кидала короткі фрази, потім сідала, знову вставала, переставляла чашку на столі. Роман не хотів сваритися й відповідав спокійно, але це лише дратувало її ще сильніше. Вечеря минула майже в тиші. Вона говорила односкладово, всім своїм виглядом показуючи, що саме він винен у тому, що її мрія про легше життя знову відсунулася.
За кілька днів напруження почало спадати. Марта вже не дивилася на чоловіка з колишнім докором, говорила рівніше й займалася звичними справами. Роман вирішив, що гостра образа минула. Він навіть почав думати, як би все ж таки потішити дружину, хай не одразу й не так щедро, як їй хотілося. Йому було ніяково, хоча розумом він розумів: не все залежить від нього.
Приблизно за тиждень Марта сказала, що цього місяця частіше затримуватиметься на роботі. Напарниця, за її словами, йшла у відпустку, а клініці потрібна людина, яка підхопить додаткові зміни. Потім вона додала, що давно придивлялася до нового телефона і тепер зможе швидше назбирати на покупку. Роман почув у цьому не лише пояснення, а й докір: якщо чоловік не дарує, дружині доводиться заробляти самій.
Сперечатися він не став. Зовні в її рішенні не було нічого підозрілого. Вона працює більше — отже, хоче більше заробити. Роман лише спитав, чи не буде їй надто важко, але Марта відмахнулася. Утома, на яку вона нещодавно скаржилася, раптом виявилася терпимою. Це здалося йому дивним, але він не став чіплятися до дрібниці. Він вирішив, що бажання купити телефон виявилося сильнішим за попереднє роздратування…
