Життя без прикрасУ грудні донька зателефонувала й рівним, якимось незвичним голосом повідомила: на Новий рік приїдуть обоє. Я зрадів, два дні порався з холодцем. Нового светра зв’язати не встиг — зустрічав їх у старому.
Владислав після опівночі знову налив собі коньяку. Випив, звірився з годинником і звернувся до Поліни:
— Час збиратися. У Дорошів на нас уже чекають, там хоч свято як годиться.
Донька залишилася на стільці.
— Владиславе, залиш її в мене до ранку, — попросив я, не підвищуючи голосу.
— Це ще навіщо? — Він скинув брови.
— У нас, зимівників, так заведено: першої ночі року батько з донькою кожні три години спостерігають за погодою, до самого ранку. Перше новорічне зведення готують. Ми вже двадцять років цього дотримуємося. Поліна ж із шести років зі мною до приладів ходила.
Ні про який такий звичай я раніше не чув. Усе вигадав тут-таки, за столом. Але донька відразу кивнула:
— Так, Владе, ми цього ніколи не пропускаємо. Я тобі казала.
Він переводив погляд із неї на мене, наче зважував, чи варто сперечатися. Потім засміявся:
— Ну треба ж, із балкона за погодою спостерігають! У місті! Господи, дикуни ви обоє. — Він підвівся й натягнув пальто. — Залишайся вже зі своїм метеорологом. Але завтра до обіду будь удома. І тримай телефон увімкненим.
Поліна не ворухнулася, коли чоловік нахилився й поцілував її в маківку. Перед виходом він ще кивнув мені на подарований кухоль з оленем:
— На здоров’я пийте, діду.
Знизу долинув грюкіт дверей під’їзду, слідом запрацював двигун. Донька все сиділа в тій самій позі. Я замкнув обидва замки, накинув ланцюжок і повернувся до столу.
Між нами, як і раніше, стояла склянка денцем догори. Поліна глянула на неї.
— Тату, ти зрозумів? — запитала вона так тихо, наче знову була маленькою.
— Зрозумів, Полінко. Починай із самого початку. Не поспішай, до ранку встигнемо.
Я слухав її до глибокої ночі. Вона говорила неголосно, без змін у голосі, а часом надовго замовкала. У ці проміжки я доливав їй чаю й чекав. Перебивати не хотілося: за роки на півночі я навчився слухати ефір.
Папери з’явилися через місяць після весілля. Владислав приніс їх Поліні на підпис і пояснив:
— Під новий проєкт створюємо окрему фірму, для податкової все оформлюємо. Ти головна архітекторка, будеш і генеральною директоркою. Для інвесторів так солідніше.
Поліна підписала. Фірму назвали «Поліна Буд», і чоловік не втратив нагоди сказати:
— Ось як я тебе кохаю: навіть назву дав на твою честь.
Через неї продавали квартири в трьох вежах «Вітрового берега», нового комплексу Владислава на правому березі. Покупці укладали договори пайової участі, віддавали заощадження, позичали в банках, продавали колишнє житло.
У жовтні Поліні зателефонував однокурсник, який працював із реєстрацією нерухомості.
— Поліно, що у вас у фірмі коїться? Сьогодні принесли реєструвати квартиру 112, у третій вежі. А я її місяць тому вже оформлював на іншого покупця, пам’ятаю точно. Почав переглядати базу — таких збігів у вас десятки.
Вона заперечила, що він, мабуть, помилився. Але потім пів ночі просиділа над своїми архітектурними документами. Звіряла номери квартир із плануваннями, перевіряла площі. Помилки не було: те саме житло продавали двом, а іноді трьом різним покупцям. Так ошукали сто сорок сімей. На договорах, яких донька ніколи раніше не бачила, стояло щось майже невідрізненне від її підпису.
Із цим вона пішла до чоловіка. Той зустрів її усмішкою, обійняв:
— Бухгалтерія наплутала. Ну навіщо тобі забивати цим гарну голівку? Я розберуся, усе виправлю.
Донька повірила йому.
Майже.
У грудні Владислав поїхав у відрядження, залишивши вдома ноутбук. Поліна знала пароль: одного разу бачила, як він його набирав. Відкрила комп’ютер у пошуках договорів, а знайшла бронювання приватного літака до Дубая. Виліт із міста — у ніч із 13 на 14 січня. У списку пасажирів значилася одна людина: Владислав Веселов.
Поруч виявилися виписки із закордонних рахунків. За останні пів року туди пішло майже два мільярди з рахунків «Поліна Буд». Потім донька відкрила безіменний текстовий файл.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Спасибо автору .До слёз.