Вона розгубилася лише на секунду, але швидко взяла себе в руки й розсміялася.
— Та перестань. Це дурниці. Майже як вітамінки.
— Щоб я більше такого в нашому домі не бачив, — жорстко сказав Данило.
— Як скажеш, командире, — грайливо протягнула вона.
Але всерйоз його слова не сприйняла.
Після цього вдома все частіше спалахували сварки. Данило повертався зі служби й заставав дружину в стані, який не можна було пояснити втомою чи поганим настроєм. Вона могла сміятися без причини, за хвилину плакати, потім говорити дивні речі або ставати різкою, злою, майже чужою.
Одного разу Данило не витримав. У пориві злості й відчаю, втративши контроль, він ударив її по обличчю. Аліна ніби миттю прийшла до тями, заридала й схопилася за телефон. Невдовзі у квартирі з’явився її батько.
Роман Громов увійшов так, ніби вирок уже було винесено.
— Ти підняв руку на мою доньку?
— Подивіться на неї! — зірвався Данило. — Вона знову під цією гидотою!
— Моя донька таким не займається, — холодно сказав Громов. — Вона нормальна, чиста дівчина. Це ти довів її своїми причіпками. Тепер вона без заспокійливих жити не може.
— Заспокійливих? — Данило ледь не задихнувся від обурення. — Тоді поїхали до лікарні. Нехай зроблять аналізи, і відразу стане ясно, що це за «заспокійливі».
— Стеж за словами, — процідив тесть.
Того вечора він забрав Аліну до себе. Перед відходом кинув Данилові, що тому варто менше патякати зайвого.
Але Данило більше й не хотів розмов. Він подав на розлучення й повернувся до гуртожитку.
Відтоді його життя стало схожим на повільний тиск з усіх боків. Командир чіплявся до нього через дрібниці, будь-яку дію розглядав крізь збільшувальне скло. Аліна тим часом ходила містечком і розповідала, що колишній чоловік виявився жорстокою людиною, що одружився з нею заради впливу її батька, що вона — нещасна жертва. Про свої звички вона, звісно, мовчала.
Одного разу Данила зупинила Вероніка, колишня подруга Аліни. Вона довго не наважувалася почати розмову, м’ялася, озиралася, а потім усе-таки сказала:
