Оленка тим часом із показною неквапністю потягнулася в кріслі й обсмикнула обтислий топ. Якщо десь вона й надірвала спину, то, судячи з вигляду, у фітнес-клубі преміумкласу.
До важких залізних дверей Дарія наблизилася на два кроки.
— Я тихенько зайду. Нехай спить, тільки подивлюся на неї. Гостинці покладу на тумбочку й дочекаюся, коли прокинеться.
Як на свою статуру, Варя рушила напрочуд спритно. Перехопила племінницю біля входу, притиснулася спиною до дверей і розкинула руки.
— Не пущу! Сказано тобі: спить. Їй будь-який шум шкодить, тиск як скажений скаче. Учора швидку довелося викликати. Ти своїм приїздом бабу в могилу загнати хочеш?
Дарія зупинилася. Між ними ніби накопичився електричний заряд, а в голові стрімко складався пазл із сотень раніше розрізнених нестиковок. За цілий рік їй жодного разу не дали поговорити з бабусею. Варто було попросити передати слухавку, як одразу з’ясовувалося: процедури, сон, горло розболілося, говорити не може. Пару разів до Дарії долинало невиразне кректання, але Варя негайно переривала дзвінок — зв’язок, мовляв, поганий.
Тепер Дарія оглянула подвір’я уважніше. На мотузці для білизни не було ні бабусиних байкових халатів, ні потертих рушників. Тільки Оленчині шовкові піжами та величезні махрові халати, схожі на шкури білих ведмедів. Біля ґанку замість стоптаних калош стояли дорогі кросівки й фірмові шльопанці. Жодної Лідіїної речі.
Чорні мішки зі сміттям склали в кутку біля нового мангала. З одного мішка стирчала алюмінієва лижна палиця, переламана навпіл. Дарія впізнала її відразу: після перелому шийки стегна бабуся ходила, спираючись саме на неї.
— Її палицю чому викинули? — запитала вона неголосно.
— Тепер у неї нова, модна палиця: купили з медичного сплаву. — Варя смикнула гумку велюрових штанів; очі її забігали. — Чого ти до сміття причепилася? Гроші є, питаю? Нам за світло платити. Ще доглядальницю найняти хочемо, хоч вихідні вільні будуть. Давай сто тисяч, і все. Можеш на картку переказати, я не горда.
Дарія дивилася на тітку, не відводячи очей. У скронях коротко й жорстко відлунював стукіт серця. Оленка пирхнула й потягнула крізь соломинку рештки смузі; почулося неприємне хлюпання.
— Мамо, чого ти з нею панькаєшся? Злидарка ж, бачиш, гроші затисла. Приїхала на власній таратайці, а гонору ж — іще права надумала качати. Нехай назад чеше. Весілля в неї — сміхота!


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв