Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Даша понад рік надсилала гроші на лікування бабусі, але із запрошенням на весілля тітка зустріла її вороже

Частина 4 з 8

За собою вона обережно причинила хвіртку. Машина залишалася на тому самому місці. За склом Дмитро й далі захоплено розмовляв через гучний зв’язок і щось записував у блокнот. Відвертати його увагу Дарія не стала: перейшла вузьку сільську вулицю й підійшла до сусідського паркану.

За сіткою-рабицею, на грядці, полола бур’яни баба Єлизавета — сусідка, ровесниця Лідії.

— Єлизавето Тарасівно, — тихо покликала Дарія.

Старенька розігнулася, притримуючи поперек. Мружачись від сонця, підійшла до сітки й придивилася.

— Матінко рідна, Дарійко! Лідіїна онука! Звідки взялася? Схудла ж як, самі очі залишилися.

— Добридень, Тарасівно. Бабусю провідати приїхала. У мене весілля, хотіла її потішити.

Обличчя сусідки витягнулося. Нерозуміння в її очах змішалося з переляком. Вона витерла забруднені землею руки об фартух і крадькома глянула на високий Варин паркан.

— Весілля… Потішити… Дитино, ти часом не захворіла? Кого ти тішити зібралася?

— Бабусю.

Дарія вчепилася в вічка сітки так, що метал боляче врізався в пальці. Тарасівна підійшла впритул і заговорила свистячим шепотом:

— Ти ж рік тому не приїхала. Ми й подумали: міська тепер, носа вернеш. А пам’ятник коли ставитимете? Земля давно осіла, дерев’яний хрест геть похилився. Ці іроди, — вона кивнула в бік будинку, де виросла Дарія, — навіть квіточки не принесуть. Усі гроші туди вбухують. Он яку прибудову звели.

Усе навколо для Дарії завмерло. Далекі собаки більше не гавкали, вітер не гудів у дротах — звуки ніби зникли, залишивши тільки скрипучий голос сусідки.

— Який пам’ятник? — ледь ворухнула вона губами.

— Лідія ж померла, дитинко. Вважай, рік уже. Уночі серце прихопило. Навіть попрощатися з нею в хаті нікому не дозволили — не пустили ці. Поминки — курям на сміх, а за тиждень уже пластикові вікна привезли. Варя відразу вихвалятися почала: тепер, мовляв, повноправні господарі. В Оленки тепер куплена машина; за її словами, гроші їй звідкись надходять.

Дарія трималася рівно. Ні сліз, ні істерики — тільки крижана, цілком ясна лють повільно розливалася всередині. Бабусі не було вже рік. Тієї, що штопала їй дитячі колготки й пекла найсмачніші пироги з капустою. Найріднішої людини. А дочка й онука приховали її смерть, не покликали Дарію на похорон і перетворили свою матір та бабусю на банкомат.

Вона підрахувала: по 40 000–50 000 щомісяця — за рік понад пів мільйона. І ще триста тисяч чотири місяці тому, окремо, на операцію на очах…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

1

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію
Євген ВасильовичУкраїна

Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв

Усі обговорення

Ще з рубрики «Сім'я»

Усі історії рубрики