За собою вона обережно причинила хвіртку. Машина залишалася на тому самому місці. За склом Дмитро й далі захоплено розмовляв через гучний зв’язок і щось записував у блокнот. Відвертати його увагу Дарія не стала: перейшла вузьку сільську вулицю й підійшла до сусідського паркану.
За сіткою-рабицею, на грядці, полола бур’яни баба Єлизавета — сусідка, ровесниця Лідії.
— Єлизавето Тарасівно, — тихо покликала Дарія.
Старенька розігнулася, притримуючи поперек. Мружачись від сонця, підійшла до сітки й придивилася.
— Матінко рідна, Дарійко! Лідіїна онука! Звідки взялася? Схудла ж як, самі очі залишилися.
— Добридень, Тарасівно. Бабусю провідати приїхала. У мене весілля, хотіла її потішити.
Обличчя сусідки витягнулося. Нерозуміння в її очах змішалося з переляком. Вона витерла забруднені землею руки об фартух і крадькома глянула на високий Варин паркан.
— Весілля… Потішити… Дитино, ти часом не захворіла? Кого ти тішити зібралася?
— Бабусю.
Дарія вчепилася в вічка сітки так, що метал боляче врізався в пальці. Тарасівна підійшла впритул і заговорила свистячим шепотом:
— Ти ж рік тому не приїхала. Ми й подумали: міська тепер, носа вернеш. А пам’ятник коли ставитимете? Земля давно осіла, дерев’яний хрест геть похилився. Ці іроди, — вона кивнула в бік будинку, де виросла Дарія, — навіть квіточки не принесуть. Усі гроші туди вбухують. Он яку прибудову звели.
Усе навколо для Дарії завмерло. Далекі собаки більше не гавкали, вітер не гудів у дротах — звуки ніби зникли, залишивши тільки скрипучий голос сусідки.
— Який пам’ятник? — ледь ворухнула вона губами.
— Лідія ж померла, дитинко. Вважай, рік уже. Уночі серце прихопило. Навіть попрощатися з нею в хаті нікому не дозволили — не пустили ці. Поминки — курям на сміх, а за тиждень уже пластикові вікна привезли. Варя відразу вихвалятися почала: тепер, мовляв, повноправні господарі. В Оленки тепер куплена машина; за її словами, гроші їй звідкись надходять.
Дарія трималася рівно. Ні сліз, ні істерики — тільки крижана, цілком ясна лють повільно розливалася всередині. Бабусі не було вже рік. Тієї, що штопала їй дитячі колготки й пекла найсмачніші пироги з капустою. Найріднішої людини. А дочка й онука приховали її смерть, не покликали Дарію на похорон і перетворили свою матір та бабусю на банкомат.


















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Огиду. Від таких родичів ганьба для шахраїв