У роздруківці стояли її ім’я й 3 мільйони, яких вона ніколи не бачила. Вранці компанії ще не було; вночі її зареєстрували й одразу запустили операції. Будівельний субпідряд, підставна фірма. Хто займався реєстрацією — Антон Мельник, безробітний, готовий підписати будь-що, чи залучили іншого? Адже нотаріус, засвідчуючи реєстраційні документи, зобов’язаний перевірити особу засновника.
Залишалося зрозуміти, як обійшли перевірку особи: пред’явили чужий паспорт із підробленими даними чи домовилися з нотаріусом? Оксана перебирала можливості. За одну ніч запустити механізм із такою кількістю рухомих частин… У подібних схемах помилки виникали через поспіх, на стиках, коли одному вже не впоратися й доводилося кликати другого, третього.
— Гаразд, — промовила вона, підводячи голову. — Здається, я знайшла його помилку.
Степан Аркадійович і Ковальчук чекали на продовження, але пояснювати було зарано. Оксана підвелася з блокнотом і пішла до себе. До ранку лишалося кілька годин — час ще був, і його треба було витратити на роздуми.
До сніданку вона прийшла раніше за інших. Світлана Григорівна поставила чай і повернулася на кухню, не заговоривши й не затримавши на ній погляду. За великим столом Оксана розгорнула блокнот: за ніч назбиралося 12 сторінок дрібних розбірливих записів, схем, стрілок і запитань.
За кілька хвилин увійшов Степан Аркадійович. Від блокнота його погляд перейшов на обличчя Оксани. Пальто, як і раніше, висіло на спинці стільця, перед ним сиділа та сама жінка, проте трималася вона інакше. У погляді з’явилася зосередженість замість переляку й розгубленості. За свої сімдесят вісім років він навчився відрізняти обличчя людини, яка всю ніч горювала, від обличчя тієї, що думала й знайшла тверду опору. Сівши навпроти, він надав їй слово.
— Джерело в усіх підробок одне, — сказала Оксана. — Збігається все: натиск, нахил, дрібні особливості. На звичайних робочих паперах я щоразу розписуюся трохи інакше, як будь-яка жива людина. А тут — цифровий зразок з одного документа. Думаю, з нотаріально засвідченого договору. Він зберігається в конторі; отже, хтось отримав копію, і в журналі видачі має залишитися запис.
Степан Аркадійович не перебивав.
— Ковальчукові треба надіслати офіційний запит від мого імені, як сторони у справі. Це законне право. Нотаріус має повідомити, кому видавав копії та коли.
— Він уже їде, я телефонував йому годину тому. — Степан Аркадійович помовчав. — Усю ніч над цим сиділа?
— Так.
— Добре. — Він узяв чашку. — За останні 12 років це твоя найважливіша робота.
Оксана поглянула на нього. Ні усмішки, ні зміни у звичному рівному тоні. І все ж за словами відчувалося щось справжнє.
Ковальчук повернувся через три години. Залишивши портфель біля дверей, він відразу дістав аркуш і поклав перед ними. Такого поспіху Оксана в нього раніше не бачила.
— Нотаріальна контора відповіла. Робочий договір, який ви підписали три роки тому, коли переоформлювали офіс, копіювали на запит вашої колеги Ірини Борисівни Савчук. Запит був чотири місяці тому.
Оксана дивилася на аркуш. Чотири місяці Ірина мовчала. Приходила на роботу, усміхалася, віталася, питала, як справи, уже отримавши копію з її підписом. Це почалося не вчора й не тиждень тому. Документ доводив підготовку, умисел, а не раптовий порив.
— Тут уже не просто зрада колеги, — сказав адвокат. — Ірина стала співучасницею підроблення документів: стаття 327, частина перша. Її становище тепер змінюється докорінно, і співпрацювати зі слідством їй потрібно насамперед заради себе.
— Вона боїться. Віктор цим страхом її й тримає.
— І заговорить, коли зрозуміє, наскільки серйознішим усе виявилося для неї, — закінчив Ковальчук.
Того ж дня Оксана сама набрала Ірину. Довелося довго слухати гудки, перш ніж у слухавці пролунав обережний голос — так відповідають, боячись, що хтось підслуховує.
— Оксана?
— Іро, я знаю про твій вчинок. І розумію, чому ти це зробила. Я не злюся.
Відповіді довго не було.
— Але тепер тобі доведеться мене послухати, — продовжила Оксана. Вона говорила без тиску, з рівною впевненістю людини, якій немає потреби підвищувати голос. — Адвокат отримав відповідь нотаріуса. У журналі видачі копій стоїть твоє ім’я, запис зробили чотири місяці тому. Це співучасть, Іро. Донос Віті до податкової ще довелося б перевіряти, а тут уже є документ із печаткою. Різницю розумієш?…
