Життя без прикрасАле важкі дерматинові двері грюкнули, відрізавши його від цього спектаклю.
Сергій збігав сходами так швидко, ніби за ним гналася зграя голодних вовків. Він закинув пакети в багажник, грюкнув кришкою з такою силою, що машина брязнула сигналізацією.
Вереск шин по асфальту став чудовим акомпанементом до його внутрішнього стану. Тепер у його голові билася лише одна думка.
Поліна. Про порожній холодильник і спокійний голос, який не віщував нічого доброго.
Він гнав малолітражку так, що стрілка спідометра лякливо ховалася за червону позначку.
Біля квіткового кіоску, що притулився біля автобусної зупинки, він ударив по гальмах. Вискочив назовні, ледь не збивши з ніг якогось пенсіонера. Увірвався в душний, просяклий сирістю й хризантемами павільйон.
— Найбільший, найрозлогіший, щоб у двері не пролазив! — гаркнув він ошелешеній дівчині-флористці.
За три хвилини він запихав на заднє сидіння безглуздий величезний віник із метрових синіх гортензій, обмотаних крафтовим папером. Букет займав половину салону й періодично ліз Сергієві просто в обличчя, перекриваючи огляд у дзеркало заднього виду.
Двір, знайомий під’їзд. Сергій влетів на третій поверх, перестрибуючи через сходинку. У руках пакети, під пахвою гігантський сніп синіх квітів.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.