Життя без прикрасЗінаїда Павлівна вже відвернулася до духовки, втративши до старшого сина будь-який інтерес.
Денис шумно втягнув у себе залишки вишневого соку так, що пакет зім’явся з неприємним хлюпанням.
Сергій зробив крок назад у коридор, підійшов до своїх пакетів, зазирнув усередину. Зверху лежав той самий сир, який так любила Поліна.
— Слухай, Сірий, ти ікру привіз? Мати казала, ти купити мав, а то бутербродів хочеться, — долинув із кухні вередливий баритон Дениса.
Сергій розправив плечі. Повільно, дуже обережно він прибрав конверт із пухкою пачкою купюр назад у внутрішню кишеню куртки й ретельно застебнув блискавку аж догори.
Потім нахилився, вхопив обидва гігантські пакети за ручки й підняв їх із підлоги. М’язи на руках напнулися.
Почувши шарудіння целофану, в коридор висунулася Зінаїда Павлівна. Побачила сина, який стояв біля вхідних дверей, увішаний провізією, і здивовано звела брови.
— Ти куди це попер? Ану став на місце. Зовсім уже здурів зі своєю мимрою.
Сергій подивився на неї. Він подивився на матір не очима слухняного хлопчика, а поглядом людини, яка щойно зрозуміла, що її технічно обдурювали.
— Смачного, Зінаїдо Павлівно. Хай Дениско не вдавиться, — рівним, майже крижаним тоном відповів Сергій.
Він розвернувся, штовхнув двері спиною й вийшов на сходовий майданчик.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.