Він витяг соломинку з рота й махнув братові половиною пиріжка.
— Здоров! Чого стоїш, як бідний родич на порозі? Проходь, не затуляй протяг.
Зінаїда Павлівна обернулася. Усмішка миттю сповзла з її обличчя, поступившись місцем звичному діловому невдоволенню, з яким зустрічають сантехніка, що прийшов на годину пізніше, ніж зазвичай.
Вона витерла руки об рушник, змахнула невидиму крихту з ідеальної стільниці й сухо промовила:
— А, приїхав! Давай нам продукти на стіл, гроші на тумбочку і чеши звідси, не заважай. Дениско до мене заїхав, йому відпочити треба. Він після співбесіди змучений, у нього нервова система слабка. Тільки взуттям там бруд по чистій підлозі не тягни.
У цій фразі було прекрасне все.
Сергій подивився на стіл, що ломився від делікатесів, перевів погляд на лискучі від жиру губи Дениса. Згадав свій абсолютно порожній холодильник, сумну банку простроченої гірчиці й холодне відсторонене обличчя дружини, яка не стала з ним сваритися.
Згадав, як вони з Поліною жували засохлі булки край дороги, ковтаючи слину від запахів, що долинали з цієї самої кухні.
У свідомості щось різко перемкнулося, ніби стара пружина остаточно луснула й із дзенькотом вилетіла назовні.
— Гроші на тумбочку? — голос Сергія пролунав якось незвично глухо.
Він повільно дістав конверт із кишені, покрутив його в пальцях.
— Ну а куди ще? Ти ж знаєш, у мене зір поганий. Я з вашими переказами на телефон плутаюся…
