Share

Чоловік забрав останні продукти для своєї матері. Сюрприз, який чекав на нього, коли він повернувся додому

Двері були не замкнені. Це здивувало. Зазвичай Зінаїда Павлівна замикалася на три оберти, ланцюжок і клямку, побоюючись міфічних грабіжників, які мали б зазіхнути на її колекцію кришталевих салатниць.

Сергій штовхнув дерматинову оббивку плечем і ступив у напівтемряву вузького коридору. Ніс миттю вловив густий, насичений аромат запеченого м’яса з часником, важкий запах домашньої здоби й легку нотку дорогого люлькового тютюну.

Тютюн? Сергій насупився. Мати зроду не курила.

Він обережно поставив пакети, що дзвеніли пляшками, на підлогу й зробив два кроки до кухні. З-за прочинених дверей долинало бадьоре плямкання й невиразне бурмотіння телевізора.

Сцена, що відкрилася його погляду, заслуговувала на пензель майстра гіперреалізму. У центрі тісної кухоньки, залитої жовтим світлом лампи, возсідав Денис.

Молодший братик, гордість родини, невизнаний геній, хронічний ловитель удачі й принциповий безробітний. Денисові пішов тридцять другий рік. У цю мить його значне тіло обтягувала толстовка, яку Сергій загубив пів року тому.

Брат сидів, широко розставивши ноги, і методично, мов екскаватор, наминав величезний шматок свинячої шиї, щедро политий брусничним соусом. Перед ним на столі стояла ціла батарея тарілок: рум’яні пиріжки з капустою, нарізаний скибками балик, вазочка з якимись екзотичними горіхами й літровий пакет елітного вишневого соку, з якого стирчала соломинка.

Денис шумно втягував сік, паралельно гортаючи стрічку в смартфоні останньої моделі.

Біля плити в підтиканому фартуху метушилася Зінаїда Павлівна, знімаючи з дека свіжу партію гарячих еклерів. На її обличчі, яке завжди нагадувало гіпсову маску скорботи, сяяла розчулена, майже свята усмішка.

— Їж, Денчику, їж, тобі мозок живити треба. У тебе такі серйозні проєкти зриваються, самий стрес! — воркувала мати, підсуваючи йому тарілку з випічкою.

Сергій завмер у дверному проході. Пакети, залишені в коридорі, раптом здалися йому неймовірно важкими, ніби набитими цеглою, а не фермерськими сосисками.

— О, Пузатий приїхав! — прочавкав Денис, не відриваючи погляду від екрана…

Вам також може сподобатися