Життя без прикрасТато став у нього на шляху.
— Руки геть від моєї доньки. Ви вже зробили вибір, коли в новорічну ніч прогнали її з-за столу.
Ми вийшли. За дверима, що зачинилися з гуркотом, лишилися крики Тамари Василівни про суди й свавілля.
У ліфті я сперлася на стіну. Було незвично легко, ніби з плечей звалився непідйомний тягар.
— Тату, а квартира… Ти справді вирішив? — запитала я вже в його старенькій, надійній «Шкоді».
— Справді. Дарчу не став оформлювати, і правильно. Не сподобалася мені Тамара Василівна ще під час знайомства. Може, чуття спрацювало. Підстрахувався про всяк випадок.
Він завів машину, і ми поїхали нічним містом.
Новий рік ми зустрічали в татовій невеликій затишній двокімнатній квартирі з вікнами на воду. Удома пахло мандаринами та ялинкою. На столі — ковбаса, огірки з помідорами, його фірмова печеня. Ні фаршированої гуски, ні холодцю.
Під бій годинника ми підняли келихи, і я нарешті розплакалася. Втома, вдячність і полегшення вихопилися назовні потоком сліз. Тато обійняв мене й гладив по голові, ніби я маленька.
— Усе налагодиться, Іринко. Побачиш.
Завібрував телефон. Денис написав: «Мати до сусідки пішла святкувати. Повертайся, поговоримо нормально».
Я вимкнула звук, але блокувати не стала. Нехай пише в порожнечу.
Спати лягла у своїй колишній кімнаті. Тато нічого в ній не змінював. Уперше за кілька днів мені не снилися кошмари.
Уранці 1 січня телефон розривався. Від Дениса було двадцять сім пропущених дзвінків і безліч повідомлень. Умовляння змінилися вимогами, за ними пішли погрози. Закінчив він такими словами: «Твій татусь геть знахабнів, я зі свого дому не з’їду».
За сніданком тато зауважив:
— Ще побачимо. Олег уже Ользі все повідомив. Покази почнемо після свят.
Увечері 2 січня знову подзвонили у двері. На порозі стояв Денис: неголений, змарнілий, сорочка зім’ята, очі червоні.
— Ірино, треба поговорити.
Він рушив усередину, але батько заступив вхід.
— Тут говоріть.
— Це між мною і дружиною.
— Не дружиною, а колишньою дружиною, — поправила я, вийшовши в коридор.
Потім ми сіли на кухні.
— Я погарячкував, — говорив Денис. — Мати довела. Навіщо через дурницю сім’ю руйнувати?
— Ти готовий сказати їй, що вона була неправа?
Він зам’явся.
— Іро, вона все-таки моя мати…
— А ким тоді була я? Меблями?
Я встала з-за столу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.