Життя без прикрасГодини минали нестерпно повільно. О десятій вечора задзвеніли келихи, пролунав перший тост. Із жарту Дениса заливалася сміхом Тамара Василівна. Там святкували, а я сиділа в кімнаті, мов школярка, що завинила. Від приниження пекло всередині; до образи домішувалася лють.
Об одинадцятій вечора подзвонили у двері.
— О, тесть завітав, — долинув голос Дениса.
Коридором пройшов тато. Як і обіцяв, із подарунками. Я обережно прочинила двері й визирнула. У передпокої стояв батько з великим пакетом. Він усміхався, поки не побачив мій домашній одяг і припухлі від стримуваних сліз очі.
— А чому моєї доньки немає за столом?
Таку інтонацію я пам’ятала з дитинства.
— Вигнав я її, — сказав Денис зухвало, майже вихваляючись. — Матері моїй не догодила.
— І правильно зробив, — підтримала Тамара Василівна, не випускаючи келиха шампанського. — Дружину треба вміти на місце ставити. А то геть знахабніли.
Тато поставив подарунки на тумбочку, мовчки дістав телефон і набрав номер. Ніхто не ворушився, усі стежили за ним.
— Олеже, це Віктор Сергійович. Із прийдешнім. Пам’ятаєш Ольгу, рієлторку? Скажи їй: трикімнатна квартира звільниться до 10 січня. Так, та. Можна підшукувати орендарів. Щодо ціни? Сто тридцять п’ять, думаю, для цього району підійде. Після свят і займемося.
Прибравши телефон, він подивився на Дениса. У того відвисла щелепа.
— Що ви робите? — насилу вимовив чоловік.
— Готую свою квартиру до здавання в оренду, — спокійно пояснив тато. — Нагадаю: власник я. Вам дозволив тут жити як молодій сім’ї. Сім’ї більше немає — житло повертається власникові.
— Яка ще ваша? Наша це квартира! Ми три роки тут живемо!
Денис почервонів, чоло в нього вкрилося потом.
— Документи в мене. Квартира теж моя. Збирайте речі: до 10 січня тут нікого не має бути.
— Беззаконня! — заверещала свекруха, схопившись. — Ми до суду звернемося!
— Звертайтеся. Там підтвердять моє право власності. З’їжджайте зараз чи після свят, як зручніше. Крайній термін — 10 січня. — Тато повернувся до мене, пом’якшавши. — Іринко, збирай речі. Додому поїдемо.
Я кивнула. Тугий вузол усередині почав розпускатися. Документи, ноутбук, трохи одягу швидко опинилися в сумці. По решту повернуся пізніше.
Батько допоміг мені влізти в пуховик і, зовсім як у дитинстві, застебнув блискавку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.