Денис довго сидів нерухомо, втупившись у темний екран ноутбука. Навколо тривав звичайний робочий день, але все здавалося далеким, майже чужим. Він перебував в офісі, але думками був у квартирі, де ще вранці залишив дружину й майстра.
Перший порив був простим і страшним: схопитися, помчати додому, увірватися на кухню й влаштувати такий скандал, щоб його почув увесь під’їзд. В уяві він уже бачив, як виганяє Богдана й вимагає пояснень від Олесі. Але що яскравішими ставали ці картини, то ясніше він розумів: на гарячу голову можна зробити те, про що потім доведеться шкодувати.
Він стиснув пальцями край столу й змусив себе дихати повільніше.
«Спокійно. Не зараз. Не так».
Це не заспокоювало, але допомагало втриматися. Денис розумів, що йому потрібна не істерика, а холодна розв’язка. Якщо він приїде й почне кричати, Олеся стане виправдовуватися, Богдан удаватиме, що все було непорозумінням. Ні. Денис бачив достатньо. Йому не потрібно було випрошувати зізнання.
Поступово в голові вибудувався план. Повернутися додому. Не показувати одразу, що він усе знає. Подивитися їм в очі. Дати їм можливість поводитися так, ніби нічого не сталося. А потім зробити те, що вважав єдино можливим.
Денис механічно зібрав папери, коротко попрощався з колегами й сів у машину. Дорога додому тягнулася безкінечно; на світлофорах він ловив себе на тому, що надто міцно тримає кермо. Кілька разів йому здавалося: а раптом він усе зрозумів неправильно, раптом сам надумав зайве.
Але варто було згадати, як Олеся не забрала руки, як відповіла на натяк, як дивилася на Богдана, — сумніви зникали. Гнів повертався щільною хвилею. Денис уперто повторював собі, що не повинен зірватися. Жодних криків завчасно. Жодних пояснень на порозі. Усе має бути спокійно, рівно й остаточно.
Біля будинку він не відразу вийшов із машини. Кілька секунд сидів, дивлячись на вікна своєї квартири. За склом залишалося життя, яке він ще вранці вважав своїм. Тепер воно здавалося декорацією до чужої вистави. Він вимкнув двигун, повільно вийшов і піднявся сходами. На майданчику перед дверима Денис затримався, вдихнув і лише після цього дістав ключ. Він уже знав, що ввійде до квартири спокійно, ніби нічого не бачив…
