
Олеся влаштувалася на широкому підвіконні, задумливо вдивляючись у пейзаж за склом, де під поривами теплого вітерця ритмічно гойдалися зелені крони дерев. Її голова була зайнята нескінченними клопотами та думками про майбутнє весільне торжество, проте десь у найпотаємніших куточках душі шкреблася темна тінь минулого, якої дівчина ніяк не могла позбутися.
Дмитро, лагідно обійнявши наречену за плечі, тихо і вкрадливо прошепотів: «Лесю, послухай мене уважно, можливо, нам все-таки варто відправити запрошення твоїй мамі? Адже весілля — це унікальна, грандіозна подія, таке трапляється, можливо, лише раз у житті, і це чудовий шанс нарешті забути всі старі образи».

Олеся на мить завмерла, поклавши голову йому на плече, немов зважуючи кожне слово, а потім, витримавши невелику паузу, твердо відповіла: «Ні, коханий, я не бажаю бачити її на нашій церемонії і вже тим більше не стану себе змушувати робити те, що мені глибоко неприємно».
Дмитро, однак, вирішив проявити наполегливість і продовжив м'яко переконувати наречену, намагаючись достукатися до її серця: «Лесю, але це ж твоя рідна мати, ти у неї єдина дитина, невже не настав час пробачити і відпустити все, що було в минулому? Мені здається, у вас говорить лише уражена гордість, яка заважає вам обом, хіба ти сама цього не розумієш?»
Дівчина важко, з надривом зітхнула і з виразними нотками гіркоти в голосі парирувала доводи нареченого: «Дімо, я шалено тебе кохаю, але дуже прошу не втручатися в цю частину моєї біографії. Ніхто з моєї рідні тут не з'явиться, вони просто не варті такої честі бути присутніми на моєму святі».
Ці жорсткі слова оселили в душі Дмитра тривогу, змусивши його на мить заціпеніти від несподіванки. Він інтуїтивно відчував, що в минулому його коханої ховається якась важка, можливо, похмура таємниця, але не ризикнув розвивати тему далі, щоб не псувати настрій перед такою важливою подією.
Їхнє знайомство відбулося в затишній кав'ярні на шумній вечірці у спільних приятелів, коли Олеся була ще студенткою одного зі столичних університетів. У той пам'ятний день її однокурсник святкував свій день народження, і Олеся, будучи яскравою, дотепною і веселою дівчиною, миттєво стала центром уваги всіх присутніх чоловіків. Дмитро теж не залишився осторонь, оскільки дівчина відразу запала йому в душу своєю безпосередністю і живим характером.
Сам він навчався в тому ж вищому навчальному закладі, але вже закінчував магістратуру, готуючись до дорослого життя і управління справами. За роки веселого студентства Дмитро зустрічався з різними дівчатами, і багато з них спочатку здавалися йому щирими, гідними та цікавими особистостями. Проте минало зовсім небагато часу, і навіть найідеальніші, на перший погляд, стосунки руйнувалися, коли обраниці показували своє справжнє обличчя.
Проблема полягала в тому, що хлопець походив з дуже заможної родини, відомої в ділових колах України, і ця обставина була відома практично всьому його оточенню. Симпатичний, високий і комунікабельний, Дмитро завжди мав успіх у прекрасної статі. Але як тільки дівчата дізнавалися, хто його батьки і якими активами володіє родина, їхня поведінка кардинально змінювалася, в очах з'являвся хижий блиск, і вони починали бачити в хлопцеві лише джерело безбідного існування.
Це відверто споживацьке ставлення розчаровувало Дмитра понад усе на світі, адже він шукав справжніх, непідробних почуттів. Дівчат же в його колі цікавили виключно гроші, статусні речі та дорогі подарунки. Постійно він чув одні й ті самі фрази: «хочу цю брендову сукню з нової колекції», «купи мені останню модель смартфона», «поїхали в найелітніший клуб Києва на ці вихідні».
Ці прохання сипалися нескінченним потоком, перетворюючи будь-яку романтику на сухі товарно-грошові відносини. Безумовно, Дмитро міг дозволити собі оплачувати будь-які примхи своїх пасій, але він щиро не розумів одного важливого моменту. Чому він зобов'язаний це робити і чому його сприймають виключно як бездонний гаманець або ходячий банкомат? Нескінченні вимоги вже просто виводили його з себе, викликаючи стійку відразу до нових знайомств.
Всі його дівчата чомусь були твердо впевнені: якщо у його батька велика агропромислова компанія, то Дмитро зобов'язаний одягати їх у найкращих бутиках, дарувати діаманти і возити на закордонні курорти. Хлопця таке ставлення до його особистості сильно напружувало і ображало, адже він хотів, щоб цінували його самого. До того ж він намагався не тринькати батьківський капітал даремно, а прагнув заробляти самостійно, працюючи у фірмі батька і поєднуючи це з навчанням.
Дмитро цілком міг забезпечити себе сам, коштів йому вистачало на комфортне життя, але рівно до того моменту, поки поруч не з'являлася чергова мисливиця за чужим багатством. «Боже мій, ну за що мені таке покарання?» — часто думав він, не розуміючи, чому не можна зустріти просту, щиру людину. Саме з цієї причини у Дмитра вже майже рік не було серйозних стосунків, він просто втомився від фальші та лицемірства.
Він намагався тримати дистанцію з дівчатами, оскільки остаточно в них розчарувався, віддаючи перевагу самотності або компанії друзів. Звичайно, він міг дозволити собі легкий флірт або запросити когось на побачення, але не більше того, не впускаючи нікого у своє серце. Але Олеся, вона здавалася зовсім іншою, абсолютно не схожою на всіх інших.
В одну мить вона зруйнувала всі його стереотипи про сучасних дівчат, змусивши повірити в можливість щирих почуттів. Під час тієї вечірки він не міг відвести очей від цієї дівчини, вона притягувала його, немов магніт, своєю природністю. На прощання вони обмінялися номерами телефонів, і вже наступного дня Олеся, всупереч негласним правилам, зателефонувала першою з пропозицією просто зустрітися і прогулятися.
Молоді люди зустрілися в міському парку, довго гуляли тінистими алеями, їли звичайне морозиво, багато розмовляли і ділилися історіями з життя. Вони сміялися, дуріли і відчували себе неймовірно легко в компанії одне одного. Олеся стала першою за останні роки, хто не натякнув Дмитру на похід у дорогий ресторан або модний нічний клуб у перший же вечір.
Вона просто запропонувала насолодитися свіжим повітрям і красою природи, що було для нього ковтком свіжого повітря. «Я обожнюю осінь», — мрійливо промовила дівчина, дивлячись на жовтіюче листя кленів. «Саме цей час, з ароматом стиглих яблук і сухої трави, з ще теплими променями сонця, здається мені найбільш душевним і романтичним періодом року».
Дмитро був приємно здивований, оскільки звик вважати, що дівчата віддають перевагу квітучій весні або палкому літу. Спілкуючись з Олесею, він все більше переконувався, що ця дивовижна дівчина кардинально відрізняється від його колишнього кола спілкування. Незважаючи на яскраву зовнішність і природну харизму, в ній відчувалася глибина, загадка і якась зворушлива беззахисність.
Ця незрозуміла жіноча магія вабила його, а її крихкість і мрійливість викликали непереборне бажання укрити її від усіх життєвих негараздів за своїм сильним плечем. При цьому Олеся чудово навчалася і впевнено йшла на червоний диплом, що викликало у Дмитра щиру повагу. Всі складні сесії та іспити вона складала самостійно, без хабарів і протекцій, покладаючись тільки на свої знання та старанність.
Крім того, вона встигала підробляти перекладами текстів, блискуче володіючи іноземними мовами. Їй був під силу будь-який стиль: від складної художньої прози до заплутаних технічних інструкцій. Жила дівчина у звичайному студентському гуртожитку, але примудрялася завжди виглядати елегантно, стильно і доглянуто.
Вона вміло користувалася косметикою, стежила за зачіскою і носила стильні прикраси, нехай і не з дорогоцінних металів. Олеся не вважала за соромне одягатися не в брендових бутиках, вважаючи, що головне — це смак і вміння правильно поєднувати речі. Для Дмитра вона стала еталоном ідеальної дівчини, яку він так довго і безуспішно шукав.
Дивним здавалося лише те, що у Олесі практично не було близьких подруг, з якими вона ділилася б потаємним. Її спілкування з оточуючими було рівним і доброзичливим, але в душу вона нікого не пускала, тримаючи всіх на відстані. Це стосувалося і її сім'ї, про що Дмитро дізнався лише через кілька місяців їхнього роману.
«Олесю, а хто ваші батьки, розкажіть нам?» — запитала якось Наталія Петрівна, мама Дмитра, яку це питання турбувало від самого початку знайомства сина з новою пасією. «Мене виростила мама одна, батька я ніколи не бачила і не знаю», — спокійно відповіла дівчина. «Він зник з нашого життя, як тільки дізнався про вагітність мами, просто злякався відповідальності і втік».
Олеся не соромилася розповідати майбутній свекрусі про свою неповну сім'ю і робила це з великою гідністю. Проте при цьому вона чіпким, уважним поглядом стежила за реакцією матері Дмитра. «Моя мама працює простим бібліотекарем у районному центрі, більше нічого видатного чи особливого сказати про неї не можу».
«А як же вам вдалося вступити до такого престижного університету? Невже ніхто з родичів не допомагав?» — не вгамовувалася Наталія Петрівна, яка звикла до того, що багато питань вирішують зв'язки. «Ні, що ви, звичайно ні. Я завжди розраховувала виключно на себе і свої власні сили».
«Нескінченне зубріння в школі, найкращі оцінки в класі, золота медаль і високий бал на тестуванні — ось мій шлях. Тільки це допомогло мені пройти на бюджетне відділення, адже платити за контракт нам було зовсім нічим. Тому мені доводилося працювати на знос, щоб отримувати підвищену стипендію, а в майбутньому знайти гідну роботу з високим окладом».
«Олесю, ви неймовірно цілеспрямована дівчина, не кожен здатний проявити таку наполегливість», — навіть сплеснула руками жінка від подиву. «А я ось, коли Дімочка народився, просто осіла вдома, благо чоловік міг нас повністю забезпечити. Мені не потрібно було думати про заробіток, потім доньку народила, і всі турботи були виключно про сім'ю».
«Догляд за двома дітьми, величезний заміський будинок, побут, сад, мій улюблений розарій — все це лягло на мої тендітні плечі. Вам казково пощастило, адже вас повністю утримував Анатолій Ігорович», — несподівано різко вирвалося в Олесі. Але вона миттєво усвідомила свою нетактовність і поспішила перевести розмову в інше, більш безпечне русло.
«Ви ж розумієте, не всім випадає такий щасливий квиток із чоловіком, але ви, безумовно, цього варті. Будинок у вас просто як з картинки журналу, і дітей ви виховали чудових, прекрасних людей. А квіти ваші — це щось особливе, таких троянд я в житті ніколи не зустрічала».
«Так, саджанці я виписувала зі спеціального розплідника, доглядаю за ними як за дітьми, щоб отримати такий результат», — усміхнулася Наталія Петрівна, пропустивши повз вуха шпильку майбутньої невістки. Насправді ця жінка лише здавалася м'якою і доброю домогосподаркою, в реальності вона любила командувати і вміла тонко маніпулювати людьми. Вона відразу відчула, що Олеся далеко не так проста і наївна, якою хоче здаватися на перший погляд.
«Дімо, послухай мене уважно, я вважаю, що мати Олесі зобов'язана бути присутньою на вашому весіллі», — суворо і вимогливо сказала Наталія Петрівна синові, залишившись з ним наодинці. «Навіть якщо вони колись посварилися, в такий день потрібно миритися, не можна так чинити зараз. Уяви, якби ми з тобою посварилися, невже ти не покликав би мене на головну подію свого життя?»
«Це просто неприпустимо, не можна допускати, щоб стосунки між матір'ю і донькою залишалися такими ворожими, адже це наші майбутні родичі. Мам, я все чудово розумію, але це стара історія, і Олеся не поспішає мені її розповідати. Я і сам не лезу до неї з розпитуваннями, щоб зайвий раз не травмувати і не робити боляче».
«Бачу, що ці спогади для неї дуже болючі, але з матір'ю вона дійсно практично не спілкується. Протягом усього цього року, що ми живемо разом, Олеся жодного разу не з'їздила додому до матері. Пару разів я чув, що мати дзвонила їй, але розмовляли вони на кухні пошепки, і то дуже недовго».
«А чому вони перестали спілкуватися?» — Наталії Петрівні було вкрай важливо докопатися до істини. «Що могло статися такого страшного, щоб перестати спілкуватися з рідною матір'ю? Я не знаю, мам, це сталося давно, та й не моя це справа, по суті».
«Це тебе не стосувалося рівно доти, доки Олеся не стала частиною твоєї сім'ї, а вона збирається вийти за тебе заміж. Тому ця справа безпосередньо тебе стосується, і нам потрібно обов'язково дізнатися, що сталося. А потім помирити матір з донькою, адже так не можна, щоб найрідніші люди були чужими».
«Але мам, а якщо Олеся категорически відмовляється спілкуватися, що тоді робити? Не змусиш же силою?» — хлопець розгублено і вичікувально дивився на матір. «А це надай мені», — загадково усміхнулася жінка. «У мене вже дозрів один план, тільки присвячувати в нього Олесю не потрібно, нехай це буде для неї сюрпризом».
Найчастіше Наталія Петрівна не лізла в життя свого дорослого сина, він відучився і успішно працював у компанії батька. І зарплата у нього завжди була пристойна, що дозволяла жити незалежно. До дня отримання диплома батьки вручили йому ключі від власної трикімнатної квартири в престижній новобудові.
Саме в цій квартирі Дмитро і жив з Олесею цілий рік, будуючи спільний побут. Олеся поводилася ввічливо і шанобливо з майбутньою свекрухою, вони з Дмитром часто їздили в гості до його батьків. А ось маму своєї нареченої Дмитро так жодного разу і не бачив наживо.
Олеся працювала і закінчувала останній курс інституту, але разом з тим встигала і смачну вечерю приготувати, і квартиру тримати в ідеальній чистоті. І ось коли майбутня свекруха завела розмову про онуків, Олеся негативно і твердо похитала головою. «Поки ні, для початку я хочу реалізувати себе в професії».
«Я ж стільки років старалася, щоб отримати червоний диплом, не хочу відразу ж сідати в декрет. Тим більше Анатолій Ігорович уже пообіцяв мені місце у своїй фірмі». Наталія Петрівна вкотре лише здивувалася такій прагматичності та розрахунку потенційної невістки.
Олеся добре усвідомлювала, чого вона хоче від життя, і впевнено йшла до своєї мети, не бачачи перед собою жодних перешкод. І якщо їй хтось заважав, вона просто безжально прощалася з цими людьми і викреслювала їх із життя. Саме такі висновки про обраницю сина і зробила його прониклива мати.
І ці висновки її, м'яко кажучи, не дуже порадували, її насторожувала зайва розрахунковість дівчини. Вона не знала, як на це реагувати: радіти такій цілеспрямованості чи засмучуватися холодному розрахунку майбутньої невістки. Їй зовсім не подобалася така прагматичність, яка серйозним чином затьмарювала щирість і добродушність.
«Можливо, це якісь дитячі травми», — міркувала про себе Наталія Петрівна. «У будь-якому разі, потрібно обов'язково познайомитися з її родичами, щоб зрозуміти мотиви такої поведінки і знати, кого насправді син бере за дружину». І така можливість незабаром з'явилася.
«Мам, ти точно вирішила? Дорога ж зовсім не близька, більше десяти годин трястися в машині», — говорив Дмитро, намагаючись відмовити матір. Але жінка твердо вирішила їхати: «Синку, послухай, у цьому я точно впевнена і не відступлю».
«Ми просто зобов'язані познайомитися з матір'ю твоєї дівчини, поспілкуватися з нею, зрозуміти, що між ними сталося. А потім і помирити їх, і особисто вручити майбутній сватці запрошення на ваше весілля». Слова матері прозвучали безапеляційно, і Дмитру зовсім не обов'язково було знати справжні цілі поїздки.
Адже у неї вже давно дозрів цілий план перевірки. І ось позашляховик Дмитра від'їхав від батьківського дому, прямуючи в далеку дорогу. У цей же час у сучасній трикімнатній квартирі з шикарним євроремонтом Олеся якраз заварила собі чашку міцної кави.
Вона не пошкодувала дорогого коньяку, додала його в напій і з великим задоволенням зробила кілька ковтків. Для неї це було справжнє свято — залишитися одній. Не потрібно було прибирати, готувати і прикидатися, що вона кохає цього пихатого Дмитра.
Адже він для неї був просто шансом, не більше ніж багатенький спадкоємець великої компанії, квиток у нове життя. Він її обожнював, але вона ніколи не кохала Дмитра, вважаючи його занадто настирливим і простим. І на самому початку їхніх стосунків вона чудово зіграла роль наївної простушки, якій важлива романтика, і зовсім не важливі гроші.
«Боже мій, ці багатії такі наївні дурники», — думала вона. Їй уже так все набридло: ці його настирливі обійми, поцілунки, необхідність грати роль ідеальної нареченої. Іноді виникало гостре бажання все кинути і просто кудись поїхати, втекти.
Але Олеся ніяк не могла сдатися, вона занадто довго і наполегливо йшла до своєї мети — зачепитися у великому місті. І занадто багато сил витратила, щоб закохати в себе цього наївного хлопця. На карту було поставлено дуже багато, майже все її життя.
Вже зовсім скоро вона стане офіційною дружиною і невісткою власника великого холдингу. Звичайно ж, вона буде працювати краще за всіх на фірмі, і це помітить не тільки її чоловік, а й свекор. А там можна і посунути Дмитра, отримавши нарешті омріяне місце керівника відділу.
Так просто здаватися не можна, потрібно терпіти. А зараз можна трохи і розслабитися, поки її майбутній чоловік повіз свою недалеку матір на зустріч з «однокласницею». Подумаєш, цяця яка, могла б і на такси поїхати, а не чоловіка смикати.
Як же ця жінка дратувала Олесю своїми вічними питаннями. Дратували її постійні розпитування, зауваження і погляди. Набридло терпіти і мовчати на її вічні дурні поради про сімейне життя і побут.
Сама в житті нічого не досягла, крім вдалого заміжжя, а вдає з себе. Але сваритися і показувати своє справжнє ставлення до неї поки не можна, ще занадто рано. Ось і одягала Олеся щоразу маску привітної невістки під час спілкування з Наталією Петрівною.
Олеся із задоволенням зробила ковток кави і мило про себе усміхнулася. У цей же час за вікнами автомобіля миготіли луки і поля, ліси і села, селища і міста України. І, нарешті, рано вранці машина зупинилася біля потрібного будинку в невеликому віддаленому селі.
— Це точно тут? — розгублено запитала Наталія Петрівна, озираючись на всі боки. — Точно, я реєстрацію тихенько у Олесі в паспорті підгледів, та й на листах від матері цю адресу бачив. До речі, вона їх складає у свій старий рюкзак, навіть не відкриваючи конверти.
Жінка і молодий чоловік розглядали старий дерев'яний будинок. Матері Олесі, очевидно, належала лише його половина, а друга половина була обшита новим сайдингом і обгороджена високим парканом. Та половина будинку, яка належала матері Олесі, була просто пофарбована в яскраво-блакитний колір.
Проте фарба вже облупилася і давним-давно вигоріла на сонці. Старі дерев'яні вікна і прості фіранки на них лише доповнювали загальну похмуру картину бідності. Однак саме подвір'я було цілком доглянутим, як і великий город за ним.
Всюди рясніли яскраві клумби, а в палісаднику цвіли троянди найрізноманітніших відтінків і сортів. «Та вже ж, нічого красивішого я в житті не бачила!» — лише хмикнула Наталія Петрівна, звернувши увагу на прекрасні квіти і переконуючись у нещирості невістки, яка говорила, що ненавидить землю. «Здрастуйте!» — на шум машини у дворі на поріг вийшла жінка середніх років.
«Ви до мене? Хто ви і в якій справі?» — запитала вона з тривогою. «Я наречений Олесі, вашої доньки. А це моя мама!» — представив їх Дмитро. «І ми до вас поспілкуватися приїхали».
«З Олесею щось сталося?» Жінка зблідла, похитнувшись від страху. «Ні-ні, що ви! З нею все нормально, не переживайте. Просто у нас є питання, на які можете відповісти тільки ви!» — звернулася до незнайомки мати Дмитра.
«Ну що ж, проходьте в хату!» — кивнула господиня. «Я поставлю чайник, ось і поспілкуємося спокійно». Гості увійшли в скромне житло. Наталія Петрівна уважно озирнулася навколо: у будинку панувала ідеальна, майже стерильна чистота.
Все стояло на своїх місцях, ні порошинки, ні смітинки. Незважаючи на явну бідність господарів, у будинку було дуже чисто і по-своему затишно. «Це кімната доньки, і тут все так само, як і тоді, коли вона в ній жила», — Тетяна Вікторівна показувала гостям будинок.
Тут було три невеликі кімнати: вітальня, яка за сумісництвом була і кімнатою господині, крихітна кухонька і кімната Олесі. Вітальня була прохідна, але кімната доньки відрізнялася. По кімнаті Олесі можна було судити, що тут жила сучасна молода дівчина.
Там були натяжні стелі і хороші якісні шпалери, полиці з книжками, косметика на полиці біля дзеркала. Стояв зручний комп'ютерний стіл і хороше крісло біля нього. У кухні та вітальні ремонту не було, а меблі були старими, радянськими.
Тетяна Вікторівна зробила гостям чай, на стіл поставила просту вазу з печивом і блюдце з домашнім джемом. «Ось, будь ласка, пригощайтеся, чим багаті. Багато, на жаль, запропонувати не можу, тільки ось печиво і домашнє варення, але воно дуже смачне, я щороку сама роблю».
«Ну, то що вас до мене привело?» — запитала господиня. «Дякуємо вам велике. Ми просто хотіли дізнатися, чому у вас із донькою такі натягнуті стосунки», — прямо запитала Наталія Петрівна. «Чому вона нічого про вас не розповідає, чому не знайомить і не їздить у гості?»
Тетяна Вікторівна лише важко зітхнула, опустивши плечі. «Батько Олесі кинув мене, як тільки дізнався про вагітність. Заміж більше я так і не вийшла, просто працювала в місцевій бібліотеці все життя. З родичів у мене були тільки мати і молодша сестра».
«Вони відмовляли мене народжувати, адже ростити дитину самій буде дуже важко, і я розуміла, чим вони керуються. Та й жила я з мамою, яка на той момент була настільки хворою, що доводилося за нею постійно доглядати. Вона практично не вставала з ліжка».
«Але мені тоді було вже майже сорок років, і я розуміла, що якщо зараз не народжу, дітей уже в мене ніколи не буде. Адже так хотілося стати матір'ю, нехай навіть і одиночкою. Так і народилася моя Олеся, і моєму щастю не було меж, вона була дуже милою дівчинкою».
«А скільки часу минуло з вашої останньої зустрічі з донькою?» — тихо запитала мати Дмитра, уважно дивлячись на жінку. «Вже три роки», — голос Тетяни здригнувся. Очі її затуманилися від сліз, що накотилися.
«Я їздила до неї в місто, хотіла зустрітися і поговорити, але моя донька не знайшла часу для цього. Вона навчалася, працювала, була зайнята своїми важливими справами. Я намагалася зрозуміти її і виправдати, адже вона мені найрідніша», — зітхнула Тетяна, відчуваючи наростаючий біль усередині.
«Я завжди намагалася дати Олесі все, що могла, але у нас не завжди були фінансові можливості. У дитинстві якось легше було, то подруги допомагали речами, та й моя мама отримувала хорошу пенсію. Але коли мами не стало, ми залишилися на одну лише мою маленьку бібліотечну зарплату».
«Добре, що хоч сестра відмовилася від своєї частки в цьому будинку, щоб ми могли тут спокійно жити». Тетяна з сумом подивилася в підлогу, згадуючи ті важкі роки. «Олеся росла, і її бажання росли разом з нею: вона просила якісні речі, вимагала дорогий ремонт, хотіла модний телефон».
«Я навіть продала мамині старовинні золоті сережки, щоб купити їй комп'ютер. Старенький, звичайно, але їй дуже потрібен був для навчання. Олесі подобалася англійська мова, тому я платила вчительці зі школи, щоб вона додатково займалася з донькою».
«Але як би я не старалася, їй все здавалося недостатньо хорошим. У її однокласниць завжди був одяг кращий, а репетитори дорожчі. Олеся часто говорила мені, що треба було спочатку заробити грошей, а вже потім заводити дітей, вона називала мене старою невдахою».
Голос Тетяни знову здригнувся від образи. «Олеся соромилася мене, соромилася моєї бідності і мого віку, але я не звинувачую її. Я її не засуджую, адже всі люди хочуть жити гідно, і вона не виняток. Вона завжди була цілеспрямованою дівчинкою, закінчила школу з медаллю».
«Сама вступила на бюджет у престижний університет. Я намагалася їй допомагати як могла: купувала їй хороші речі, відправляла гроші регулярно. Навіть кредит довелося взяти, щоб моя донька не почувалася гірше за інших у великому місті».
«Донька приїжджала до нас рідко», — продовжила Тетяна Вікторівна, опустивши погляд, немов згадуючи кожну деталь. «Частіше дзвонила, але не для того, щоб поговорити, зазвичай її дзвінки зводилися до прохань про гроші. Я, звичайно, переказувала їй все, що могла, на банківську картку».
«Навіть влітку, коли можна було б приїхати і відпочити, вона залишалася в місті, знайшла там собі підробіток. Олеся завжди говорила, що досягне успіху, і що її життя обов'язково буде кращим за моє. Вона мріяла про те, щоб ніколи не рахувати кожну копійку і не економити на всьому».
Тетяна зупинилася на мить, збираючись з думками, перш ніж продовжити сповідь. «Якщо хтось стояв у неї на шляху до мети, вона ніколи не шкодувала цих людей і ніколи не прив'язувалася до них, для неї це була лише зайва перешкода. Вона швидко розірвала всі зв'язки з подругами з села, щойно вступила до інституту».
«Називала їх невдахами, клушами, з якими просто немає сенсу спілкуватися. Потім вона припинила спілкування навіть з моєю сестрою і з її дітьми. Олеся вважала, що прості люди, які трудяться з ранку до вечора в полі, їй у житті просто не потрібні, називала їх безперспективними».
Тетяна злегка усміхнулася з гіркотою. «Вона ніколи не зустрічалася з місцевими хлопцями, вважала, що вони не її рівня. Ось така вона у мене, моя Олеся, але, незважаючи на все, я її люблю і ніколи ні в чому не звинувачую», — закінчила свою розповідь Тетяна Вікторівна, відводячи погляд убік, щоб приховати свої гіркі материнські сльози.
«Олеся вам не дзвонить зовсім?» – тихо, майже пошепки запитав Дмитро. Він був приголомшений почутим і не міг до кінця повірити, що йдеться про його кохану, про його ніжну і ласкаву наречену. «Ну чому ж? Іноді дзвонить».
«Дзвонить, коли я забуваю гроші їй на картку переказати». «А ви що, донині допомагаєте їй матеріально?» – здивовано, з широко відкритими очима промовила Наталія Петрівна. «Олеся ж уже давно працює, у неї хороший дохід, і вона не відмовляє собі ні в чому».
«Ну не знаю, я щомісяця переказую їй половину своєї зарплати», – тихо відповіла жінка, немов соромлячись цього факту. «А як же ви тоді живете? Адже вам на життя залишається зовсім мало», – вигукнув від обурення Дмитро.
«У мене город, коза є, кури, продаю на місцевому ринку овочі, молоко і яйця, на цьому і виживаю. Але ви не подумайте, я вже звикла давно до всього. До того ж, навіщо мені, самотній жінці в селі, багато грошей? На їжу вистачає, от і добре».
«Ось, візьміть». Дмитро дістав гаманець і витягнув усі гривні, які там були — суму, що дорівнювала приблизно двом місячним зарплатам бібліотекаря. «Це вам Олеся передала. А вам більше не потрібно переказувати їй гроші, вона ні в чому не має потреби, повірте».
«Поживіть, нарешті, для себе, будь ласка». Жінка сумно усміхнулася, обняла Дмитра як рідного і подякувала зі сльозами на очах. На прощання вона своїм гостям зібрала домашніх овочів і навіть молока свіжого налила в банку. В дорозі обоє мовчали, кожен думав над почутим.
Через півгодини Наталія Петрівна, немов прокинувшись від важких дум, запитала у сина: «Ой, Дімо, ти ж забув запросити Тетяну Вікторівну на ваше весілля». «А я тепер і не знаю, чи хочу я цього весілля», – тихо і похмуро сказав Дмитро.
Добравшись додому, Олеся зустріла нареченого своєю незмінною привітною усмішкою. Накрила на стіл, вечеря вийшла чудовою та ароматною. Після трапези Дмитро пішов викидати сміття у відро і побачив те, що відразу привернуло його увагу.
Це були чеки та упаковка з дорогого ресторану з цілим переліком їхніх фірмових страв. Сьогодні якраз було замовлено дві порції. Дмитро грошей ніколи не шкодував, але йому був огидний такий нахабний обман нареченої. «Дякую велике, дорога, вечеря була дуже смачною», – сказав він Олесі, повернувшись у кімнату.
«Я завжди щаслива готувати для тебе, коханий», – відповіла вона з сяючою усмішкою. Дмитро не став далі грати в ці ігри і дістав зі сміттєвого відра упаковки та чеки, кинувши їх на стіл. Олеся відразу змінилася в обличчі і відвела погляд убік.
«Ну, не встигла сьогодні приготувати, закрутилася, ось і замовила. Це перший раз, коли я не встигла, раніше завжди готувала сама і вчасно. Адже я дбаю про тебе, любий, і про твоє здоров'я, щоб ти не був голодним».
«А про кого ти дбаєш на ті гроші, які регулярно береш у своєї бідної матері?» – крижаним тоном запитав Дмитро. «Навіщо ти це робиш?» Він відчеканив кожне слово, дивлячись їй в очі. «Але як ти про це дізнався? Хто тобі розповів? І взагалі, це все мерзенний наклеп!»
«Хтось заздрить нашому щастю і просто намовляє на мене!» Ольга вже не приховувала своїх справжніх емоцій, вихлюпуючи їх на хлопця. «Це правда. Я сьогодні був у гостях у твоєї матері в селі».
«Тепер мені на багато речей відкрилися очі, коли я дізнався всю правду. Краще б не знав». «Знаєш що, дорогий? Ці жалюгідні копійки – всього лише невелика плата за все те, що мені довелося пережити в дитинстві. Вона мені по життю зобов'язана!»
«Мало того, що народила мене в передпенсійному віці, так ще й жила в повній злиднях. Та мені просто було соромно, що у мене така стара мати, мої однокласники приймали її за мою бабцю. Ще й батька не було!»
«Вона просто егоїстка, яка народила для себе дитину, іграшку, але не могла забезпечити їй нормальне життя». «Лесю, що ти верзеш таке? Це ж твоя мама! Вона тобі життя дала, останнє віддавала, не шкодувала нічого, на собі економила. Ти повинна бути їй вдячна». Дмитро з жахом дивився на Олесю, немов бачив її вперше.
«Вдячна? А за що? За насмішки в школі? Що у мене не мати, а бабця? За те, що всі говорили, що я безбатченко? За те, що в обносках чужих ходила все дитинство і доношувала речі?»
«Що навіть на випускний у школі не пішла, тому що сукня була гіршою, ніж у однокласниць? Що я все життя подругам заздрила, адже у них були модні джинси, куртки, телефони і планшеты, а у мене нічого не було! Ти мене ніколи не зрозумієш!»
«Це ти з пелюшок у золоті купаєшся, пихатий спадкоємець багатенького татуся. Все, що захотів, тут же купувалося за клацанням пальця: квартира, машина, модні шмотки, телефони і комп'ютери — все у тебе було і є».
«Навіть дівчата на тебе самі вішаються. Роботу татусь дав, тобі не треба було напружуватися в житті. А мені треба було все зубами вигризати. Я сама себе зробила, завдяки наполегливості та пекельній праці».
«Тому я не хочу слухати цю маренню про якусь вдячність. Вона мені винна, це моральна шкода за зіпсоване дитинство». «Як же ти так можеш? Адже мати тебе завжди любила і продовжує любити. Та вона чекає на тебе щодня і готова віддати останнє, а ти...»
«Тільки взяти з неї нічого», — лише усміхнулася Олеся. «А я у своєму житті просто уникаю людей, які мене на дно тягнуть. Я йду вперед, до успіху. Ось із тобою мені якраз по дорозі». Олеся спробувала обійняти Дмитра, але той різко відсторонився.
«Ні, ти помиляєшся», — жорстко відповів він. «Нам з тобою зовсім не по дорозі. Як виявилося, мені в зовсім інший бік». «Ну що ж, так іноді трапляється», — думала Олеся пізніше, гуляючи одна осіннім парком.
«Десь я прокололася. Дарма тільки витраченого на цього Дмитра часу. Поки знайомство планувала, поки в довіру втиралася, граючи простушку і дурненьку. А ось його матусю я недооцінила, як виявляється».
«Думала, що вона проста домашняя клуша з трояндами, а виявилося, навіть дуже помилилася. Вона мене побачила наскрізь. Ну що ж, Олеся вміє визнавати поразки. Надалі буду обережнішою і розумнішою».
«Та яка різниця хто? Дмитро, Андрій чи Іван? Мені зовсім байдуже, хто приведе мене до успішного життя. Вони всі вже мені винні за визначенням».
Дмитро, скасувавши весілля, повністю занурився в робочі справи. Він зрозумів, що якщо ця хижачка Олеся мітила на його місце в компанії батька, значить, десь є його особисті недоробки і професійні недоліки. Значить, це потрібно виправляти наполегливою працею, а особисте життя почекає.
Тим більше, після такого травмуючого досвіду він довго ще буде приходити до тями. І цієї ж ночі Дмитру наснився вельми дивний і лякаючий сон. У цьому сні він стояв поруч з Олесею у величній церкві, де мерехтіли величезні воскові свічки, а старий рояль виконував тиху, урочисту мелодію.
Золоте світло від кольорових вітражів грало на білосніжній сукні нареченої, надаючи їй образу майже ангельської чистоти. Всі гості стримано усміхалися, з насолодою спостерігаючи за красивою церемонією вінчання. Дмитро дивився на свою наречену з хвилюванням і щирою радістю.
Але раптом щось незвичайне привернуло його увагу: легкий рух під пишним подолом сукні нареченої. Спочатку він вирішив, що йому лише здалося, але дивне ворушіння ставало все помітнішим і помітнішим. Гості почали перешіптуватися, з жахом спостерігаючи за тим, що там відбувається.
Раптово подол її сукні почав підніматися, немов зсередини хтось пробирався назовні. Дмитро не витримав напруги і, ігноруючи цікаві погляди оточуючих, кинувся під сукню прямо посеред церемонії, відчуваючи, як напруга в церкві наростає з кожною секундою.
Всі люди просто завмерли в шоці від побаченого. Під сукнею нареченої замість очікуваної тиші наречений побачив цілу гору різних брудних упаковок і зім'ятих ресторанних чеків. І ця гора сміття збільшувалася з кожною секундою, ховаючи його під собою.
Дмитро впізнав їх відразу: це були чеки з тих самих ресторанів, де його кохана Олеся потайки замовляла їжу, щоразу видаючи її за свої домашні кулінарні шедеври. Він тремтячими руками розглядав ці докази брехні, які немов насміхалися над його довірою.
Дмитро повільно виліз з-під сукні, до глибини душі вражений побаченим, і, змахнувши руками в жаху, негайно закричав: «О Боже мій!» Церква вибухнула шепотом і переляканими вигуками, всі гості були приголомшені.
Але Олеся, що здавалася незворушною, лише з презирливою усмішкою поглянула на свого коханого зверху вниз. Її очі блищали холодною впевненістю, і вона, наче нічого не сталося, спокійно промовила: «Ну ти і дурник! Ти ж мені винен!»
Ці слова звучали в його вухах як страшний вирок. Дмитро в ту ж секунду прокинувся весь мокрий від холодного поту і зрозумів, що йому наснився справжнісінький кошмар. З неприємним осадом на душі він подивився на себе в дзеркало і тихо мовив: «Все, більше ніяких весіль і наречених. Поживу для себе спершу, а потім видно буде».
Сьогодні був звичайний робочий день, і, нарешті, прийшла довгоочікувана мізерна зарплата. І ось Тетяна Вікторівна у своєму селі натиснула на старенькому телефоні кнопку «Надіслати», і черговий грошовий переказ пішов доньці в столицю.
«Моя донечка, як же їй там важко, зовсім одній, у цьому величезному чужому місті, з чужими заздрісними людьми, серед цих жадібних і безсердечних особистостей, абсолютно байдужих до чужих бід. Вона ж просто хоче бути щасливою, жити гідно і досягти успіху, бути забезпеченою і більше не рахувати копійки в кишені».


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.