Чоловік пів року відкладав переїзд до новобудови, але одного разу Іра побачила у своїх вікнах світло й чужу білизну

— Іро, Ірочко, давай усе обговоримо, — почав він, проводячи рукавом сорочки по лобі.

— Часу мало, — перебила Іра, глянувши на гору сумок і коробок посеред вітальні: Таня встигла в паніці зібрати їх туди. — Машина в тебе порожня. Починай носити.

Саша подивився на дружину. Агресії в її позі не було, вона стояла спокійно. Та залізна непохитність у погляді відразу дала йому зрозуміти, що жодного блефу тут немає. Одне зайве слово — і він справді залишиться ні з чим, зате з аліментами й перспективою оселитися в матері, у ногах художника Віктора.

На дивані на весь голос ридала Таня. Вона проклинала жорстокий світ, невістку-егоїстку й власну рідню.

— Сашо, піднімай коробки. І одвірки не обдери, двері нові! — розпорядилася Іра.

Під її крижаним поглядом чоловік узявся перетягувати баули сестри, яка плакала, до ліфта, крекчучи й обливаючись потом. Знадобилося шість ходок. Таня тупотіла ногами й кричала, що на зло залишить диван; брат шипів на неї, запихаючи речі до багажника й на заднє сидіння.

Коли з квартири винесли останню коробку, Іра знову взяла телефон.

— Добрий вечір. Годину тому я вам писала. Коли зможете приїхати? Через пів години? Гаразд, мене влаштовує.

Закінчивши розмову, вона оглянула квартиру.

— Ти що задумала? — спитав Саша, намагаючись віддихатися.

— Чекаю на слюсаря. Він замінить замки, щоб усадка проходила без сторонніх.

Чоловік притих. Увесь його план із тріском провалився, а загроза позбутися безплатного харчування в тещі лякала до гикавки.

— І що тепер? — жалібно спитав він.

— Тепер запам’ятовуй розклад на тиждень, — Іра повернулася до нього. — У суботу в’їжджаємо. На цей лінолеум, під ці шпалери. Жодної італійської плитки й дизайнерських світильників. До суботи розберися з сестриними меблями. Хоч на звалище вези, мені байдуже.

Вона критично подивилася на диван, що залишився. Сама такого ніколи б не купила.

— Але вона куди ж… — почав Саша, заїкаючись.

— Це не мій клопіт. Завтра після роботи вирушаєш до магазину по холодильник, пральну машину й дитяче ліжечко. Заплатиш із тих грошей, які нібито накопичив на ремонт. Немає заощаджень — оформлюй кредит на себе й сам виплачуй. Відсьогодні мої батьки про іпотеку забувають. Ти голова родини, от і займайся платежами.

— Іро, це жорстоко.

— Жорстоко — годуватися чужим коштом і брехати в обличчя тій, яка ростить твою дитину. Обирай, Олександре: збираєш манатки й вирушаєш до мами зі своєю ображеною сестрою або стаєш чоловіком і утримуєш родину. Вирішуй.

Він спробував відшукати лазівку, але перед ним була залізобетонна стіна реальності. Саша зсутулився, закивав, потер шию. Потім поплентався до машини, де на нього чекала розлючена Таня.

Іра стояла на сходовому майданчику. Ваніль і пахощі паразитів більше не відчувалися; пахло бетоном, свіжою фарбою й свободою.

Після того як слюсар замінив замки, вона замкнула свою нову, чесно оплачену квартиру на два оберти. Ключі поклала до кишені й вирушила додому. На завтра лишалося багато роботи.