Чоловік пів року відкладав переїзд до новобудови, але одного разу Іра побачила у своїх вікнах світло й чужу білизну

Тим часом від його рідні потягнуло особливим вітром змін. Оксана Андріївна, Сашина мати, дотримувалася вільних поглядів і плекала хворобливу любов до чужих ресурсів. Свою простору квартиру вона здала в оренду бригаді робітників і отримувала солідні гроші, не докладаючи особливих зусиль. Сама влаштувалася в нового залицяльника в крихітній студії.

Залицяльник писав олією якісь малозрозумілі картини й потребував тиші, аби приходило натхнення. У його помешканні навіть додатковий табурет було нікуди поставити. Родичам і поготів не доводилося розраховувати на місце.

Саме тоді мамина гордість, молодша Сашина сестра Таня, із грандіозним скандалом покинула законного чоловіка. Дверима грюкнула голосно, колекцію дорогої косметики забрала повністю. Причину розриву можна було розповідати як анекдот, але Таня подавала її з трагізмом шекспірівської п’єси: чоловік за один тиждень двічі попросив приготувати вечерю. Ще й насмілився нагадати, що крихти зі столу самі не зникають.

Такого споживацького ставлення її тонка натура не витримала. Глибоко ображена Таня примчала до матері. Оксана Андріївна вислухала, погладила доньку по голові, визнала зятя неотесаним тираном. Тільки впускати Таню до студії не захотіла.

— Танечко, у Віктора зараз творча криза, сама бачиш. Йому потрібен простір, тут і так мольберти всюди. Звернися до брата, він знайде вихід, — відрізала вона, перераховуючи отриману від квартирантів готівку.

До Іри ця сімейна драма дійшла випадково. Саша розмовляв телефоном у ванній, зачинившись на засувку. За дверима шуміла вода; слова він вимовляв пошепки. Але природна цікавість здатна творити дива, і дещо Іра все-таки почула.

— Зрозумів, зрозумів. Дам ключі, які питання. Тільки без публічних висловлювань, домовилися? Авжеж, там усе гаразд.

— З ким ти об одинадцятій вечора домовляєшся під увімкненим краном? — прямо запитала Іра.

Саша зобразив таке обурення, наче запитання було вкрай несправедливим.

— Із виконробом про стяжку говорив. Через пів року його бригада звільниться, треба заздалегідь забронювати час. Іро, ти ж у цих речах не тямиш. Тому й не навантажую тебе технічними подробицями.

Від цієї грубої брехні Іра майже фізично відчула, як на вухах холоне локшина. Усе ж повноцінний допит вона відклала. Доказів не було, а висновки вона звикла робити за фактами, а не за здогадками.