Життя без прикрас— Не приділите мені хвилинку, Людмило Іванівно? Мені потрібно…
— Звичайно, Андрію. Тільки я зараз слухаю твою дружину, — м’яко озвалася вона, залишаючись на місці. — Ми саме підійшли до чогось цікавого.
Андрій стиснув щелепи. Розмова більше йому не підкорялася, а в Ірини навіть подих не збився.
— Та нічого особливого, — звернулася вона до Людмили Іванівни, далі дивлячись на чоловіка. — Мене іноді дивує, які історії вигадує життя. Стільки років поруч із людиною, здається, знаєш її… І раптом збіги. Зустрічі одна за одною, наради, які ніяк не закінчуються. Навіть у вихідні.
Вона помовчала, давши присутнім обмінятися поглядами. Хтось кашлянув; у когось на губах майнула посмішка.
— Андрію…
Тонкий голос належав Оксані Лісовській. Досі вона намагалася залишатися непомітною, а тепер вибралася з-за чужих спин із такою незграбністю, наче її виштовхнули вперед. Людмила Іванівна озирнулася на неї, оцінила поглядом і знову подивилася на Ірину.
— А ось і Оксана, — сказала Ірина з ввічливою напівусмішкою. — Серед людей, із якими мій чоловік пов’язаний роботою, вона йому надзвичайно близька. Вони практично не розлучаються. Часом мені здається, проводять разом більше часу, ніж ми з Андрієм удома.
Усі замовкли, не знаючи, чи доречний тут сміх. Оксана зблідла, спробувала всміхнутися, але відразу опустила очі. Страху в них приховати не вдалося. Вона відступила на крок.
— Гадаю, Вікторові Павловичу теж захочеться дізнатися, як ти поєднуєш роботу з особистим життям, — продовжила Ірина, повернувшись до чоловіка. — Тим паче що він розраховує на Оксану як на керівницю проєкту.
Андрій стояв білий і не відповідав. Оксана майже сховалася за гостями.
— Оце так, — неголосно сказав хтось.
Чекати відповіді Ірина не стала. Повернулася й пішла геть — неквапливо, прямо, з виразом обличчя, який свідки цієї сцени запам’ятали надовго. Чоловік залишився сам, розгублений, серед людей. Вечір, що обіцяв йому тріумф, обернувся катастрофою.
Тепер подіями керувала вона. Андрій дістав удар по всій конструкції, на якій трималася його впевненість. Самолюбство постраждало, але гіршим було інше: живучи поруч із цією тихою жінкою, він так і не розгледів її сили.
Ірина вийшла на терасу перевести подих. Зовні вона й далі здавалася спокійною, хоча серце стукотіло, мов барабан. Під долонями були холодні поручні, вітер ледь остуджував обличчя. Перемога — мабуть. Але тільки перший раунд: до кінця цієї гри було далеко.
— Вибачте, ви не проти компанії?
Вона обернулася на низький голос. За спиною стояв Віктор Павлович із келихом; дивився спокійно, уважно.
— Ні, звичайно. Рада вас бачити.
Він улаштувався поруч і подивився на нічне місто, на вогні вдалині.
— За роки в компанії мені довелося побачити різне. Але сьогоднішній вечір, мабуть, увійде до числа найцікавіших.
— Сподіваюся, я його вам не зіпсувала, — усміхнулася Ірина, усе ще дивлячись на місто.
— Мені — анітрохи. Андрієві, гадаю, надовго вистачить спогадів, — з іронією відповів він. Відпив із келиха, повернувся до неї. — І все-таки, Ірино, що змусило вас прийти?
Ірина затримала погляд на своєму келиху, наче намагалася знайти там потрібні слова.
— Іноді доводиться визнати правду, Вікторе Павловичу. Удавати, що все гаразд, нескінченно не вийде. І я більше не хочу, щоб моїм життям розпоряджалися так, ніби воно нічого не означає.
Він кивнув, вислухавши її.
— Поважаю таке рішення. Мало хто знайшов би в собі сміливість учинити так, як ви.
— Для мене це питання справедливості, — твердо сказала вона. — Сміливість тут не головне.
Віктор Павлович помовчав, вдивляючись у її обличчя.
— І як далеко ви маєте намір зайти?
Вона підвела на нього очі. Погляд був утомленим, але рішучим.
— Так далеко, як знадобиться. Тільки не для того, щоб зруйнувати, а щоб повернути те, на що я по праву заслуговую.
— Тоді за вас і за таких жінок, як ви, — усміхнувся Віктор Павлович, піднімаючи келих. — Упевнений, попереду у вас велике майбутнє.
Вони цокнулися келихами. Він повернувся до гостей, а Ірина ще залишилася сама. Наче щось усередині нарешті стало на своє місце: їй вдалося вистояти, і тепер вона вже починала будувати життя заново.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.