Життя без прикрасДругий виклик до Лісовського минув без чаю. Директор дивився в куток кабінету.
— Ларисо Миколаївно, становище в нас непросте. Оснащення лабораторії оплатив спонсор, фабрика. Ви судитеся з її керівництвом, виникає конфлікт інтересів. Поки його не буде розв’язано, лабораторію доведеться передати Наталії Юріївні. Вас прошу тимчасово попрацювати в читальній залі.
— Це переведення. Моєї згоди на нього немає, а без згоди ви не маєте права мене переводити.
— Знаю, — сказав Лісовський, уперше глянувши на неї. — Тому я прошу, а не переводжу. Якщо такий варіант вас не влаштовує, заяву за власним бажанням написати завжди можна.
Лара помовчала. Їй було зрозуміло, чого від неї чекали: піде, грюкнувши дверима, напише заяву й у самий розпал судових справ залишиться без заробітку.
— Звільнятися я не стану. У читальній залі попрацюю, але оформіть ваше прохання письмово. Зазначте, що це тимчасово, і збережіть за мною посаду.
Директор кивнув, полегшено видихнувши. Схоже, він готувався до скандалу.
Після тридцяти років у реставраційній лабораторії Лара опинилася за стійкою читальної зали. Тепер її робота полягала у видаванні описів, заповненні журналу відвідувань і нагляді за тим, щоб дослідники не фотографували зі спалахом. За скляними дверима колишня учениця Наталія Юріївна невпевнено розкладала на столі Ларині інструменти.
На одне почеркознавче дослідження пішло стільки, скільки Лара заробляла за три місяці. Оксана брала по-божому, але платити їй теж було відчутно. До листопада накопичувальний рахунок спорожнів; у середині листопада Лара розмістила оголошення й продала машину.
Молодий покупець із сусіднього села довго грюкав дверцятами. Його дивувало, чому доглянуту машину віддають за таку невелику ціну.
— Гроші потрібні терміново, — пояснила Лара.
Тепер дорога до архіву займала сорок хвилин в один бік: автобус, пересадка біля ринку. Там, одного сірого ранку, вона помітила Софію Романівну біля овочевого прилавка. З плетеною сумкою свекруха звично перекладала яблука по одному, вибираючи найкращі.
Лара зупинилася, і Софія Романівна підвела голову. На секунду вони завмерли по різні боки потоку людей із пакетами. Потім свекруха залишила сумку на прилавку, ступила до Лари; її губи ворухнулися, ніби слова вже були готові.
З парковки пролунав короткий вимогливий сигнал. За кермом знайомого темного седана сидів Анатолій Сергійович, дивився крізь лобове скло на дружину.
Софія Романівна зупинилася. Забрала сумку, ще раз затримала на Ларі погляд, що здався винуватим, і попрямувала до машини. Більше не озирнулася. Відібрані яблука залишилися на прилавку — за них так і не заплатили.
Коли підійшов автобус, Лара сіла біля вікна. Усю дорогу думала про несказані слова: за двадцять два роки ця жінка не вимовила в розмовах із нею й сотні слів.
Повертатися додому стало ще важче. Віктор і далі жив у майстерні, але тепер, немов підбадьорений арештом будинку, знову розпоряджався ним як своїм. У вітальні вмикав телевізор, пересував крісло на веранді. Запросивши одного разу майстра полагодити водостік, довго пояснював йому, де й що тут у нього розташоване.
Одного вечора Лара розбирала документи на кухні, коли грюкнули бічні двері й коридором прокотився жіночий сміх. Першою з’явилася Марина: біле пальто, пляшка вина в руці. Віктор увійшов слідом.
— Хочу показати Марині майстерню, — голосно оголосив він, не дивлячись на Лару. — Їй цікавий старий інструмент.
З його обличчя Лара бачила, що він вичікує: чи заплаче вона, закричить, грюкне дверима? Потім буде що розповісти рідні й судді — неврівноважена, агресивна, сама довела. Лара відклала ручку.
— Добрий вечір, Марино. Вам відомо, що суд наклав на будинок арешт? І що ви зараз у моєму будинку, де власниця — я?
Марина розгублено глянула на Віктора. Адже від нього вона чула, що будинок належить йому.
— Віктор чимало говорить, — спокійно повела далі Лара. — Майстерня в тому боці, інструменти стоять на стелажах. Вино пийте, де забажаєте, тільки мою кухню для цього не займайте.
Вона знову взялася до паперів. Приблизно через двадцять хвилин, які Марина провела в майстерні, ззовні почулося, як від’їжджає машина. Більше Марина сюди не приходила.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.